Анализ       Справочники       Сценарии       Рефераты       Курсовые работы       Авторефераты       Программы       Методички       Документы     опубликовать

Конспект лекцій з курсу "Податкова політика" для підготовки магістрів за напрямом 0501 "Економіка І підприємництво"




НазваниеКонспект лекцій з курсу "Податкова політика" для підготовки магістрів за напрямом 0501 "Економіка І підприємництво"
страница1/17
Дата05.02.2013
Размер3.27 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
1. /КонспЛекПП-2вар.-2005-06р..rtf
2. /Контр. вопросы.rtf
Конспект лекцій з курсу "Податкова політика" для підготовки магістрів за напрямом 0501 "Економіка І підприємництво"
Податкова політика контрольні питання з курсу




ОПОРНО-ЛОГІЧНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ


з курсу “Податкова політика”

для підготовки магістрів

за напрямом 0501 “Економіка і підприємництво”

спеціальності 8.050114 “Оподаткування”


Ірпінь-2006-2007




Тема 1. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ. /1 год./

Податкова політика як невід'ємна складова державної фінансової політики. Зміст, суть, мета податкової політики. Зовнішні і внутрішні фактори, що визначають податкову політику держави. Науковий підхід до формування податкової політики, врахування об'єктивних закономірностей економічного розвитку, досягнень фінансової теорії, аналіз і узагальнення практичного досвіду оподаткування.


Державна і податкова політика. Зміст, суть, мета, завдання

податкової політики.


Податкова політика ― це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є податкова ефективність і соціальна справедливість. Вся історія податкової політики зводиться до пошуку ідеалів ідеального оподаткування. Податкова політика формується народними представниками ― парламентаріями, які, виражаючи інтереси податкоплатників, прагнуть зменшити їх тягар. Але одночасно необхідно підтримувати і збільшувати рівень соціальних витрат і допомог з бюджету. Тому оптимізація податкової політики є надзвичайно актуальним питанням.

Податкову політику розглядають у широкому і вузькому планах.

У широкому плані вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних (податкових, tax finance) і тимчасових (позик, debt finance) джерел. Оптимальне поєднання податкових і позикових фінансів є завданням фінансової політики.

У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування ― встановлених видів податків, платників об’єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахування в бюджет.

Шляхом проведення певної податкової політики держава вирішує окремі завдання : заохочення внутрішнього споживання або навпаки: його обмеження, стимулювання інвестицій, розвиток економічної та соціальної інфраструктури. Існують два принципові підходи до реформування податкової системи :

― створення нової оптимальної податкової системи;

― перебудова існуючої системи, надання їй нової якості.

Узагальнюючи досвід податкових реформ, проведених на Заході, слід відмітити, що головна увага приділяється соціально-економічним результатам реформ, їх впливу на мотивацію економічної поведінки податкоплатників.

Податкова політика ведеться, виходячи із наступних принципів:

  1. Соціальної справедливості. Реалізується шляхом поступового встановлення оптимальної структури податкової системи, яка має задовольняти всі верстви населення. Основою реалізації цього принципу є встановлені орієнтири соціальної політики.

  2. Рівнонапруженості. Означає, що зобов’язання перед бюджетом встановлюються для всіх платників згідно з їхніми можливостями і результатами діяльності.

  3. Економічної ефективності. Має два аспекти. Перший виконує фіскальну функцію, тобто, забезпечення повноти і своєчасності сплати податків, максимальне виключення можливості ухилення від податків. Другий аспект відображає регулюючу функцію податків і характеризує використання податків як фінансових інструментів.

  4. Стабільності. Означає, що податкова політика повинна неодмінно дотримуватись, визначених на певний час орієнтирів, змінюватися поступово еволюційним шляхом. Стабільність податкової системи дає змогу : а)податкоплатникам формувати довгострокову фінансову політику; б) забезпечує високий рівень податкової роботи, впорядковує стягнення податків.

  5. Гнучкості. Визначає своєчасне реагування податкової системи до змін в соціально-економічному житті суспільства. Забезпечується насамперед через поступову зміну податкової системи.

Принципи стабільності та гнучкості перебувають в діалектичній протилежності.

Податкова політика України повинні бути переорієнтована від суто фіскальної спрямованості на підвищення її регуляторного потенціалу, спрямована на зростання добробуту та стійкого росту економіки.

Теоретичні основи фінансово-податкового регулювання економіки


Здавалося б, першим завданням державної політики у сфері податків є забезпечення доходної бази бюджету. Але видатки держави постійно ростуть, тому, дбаючи про свої доходи, вона повинна подбати й про збільшення фондів, з яких вони беруть­ся. Достеменно відомо, що збільшити податкові надходження механічним збільшенням податкових ставок неможливо. Це неодмінно призведе до скорочення виробництва, оподатковува­них оборотів, а разом з цим – і самих податкових надходжень. Тому шлях один: надходження можуть бути збільшені лише за умови зростання обсягів та ефективності виробництва. Завдан­ням держави є стимулювання останнього. Одним з методів, за допомогою яких це досягається, є дискреційна фіскальна пол­ітика. Під нею розуміють свідоме маніпулювання податками та урядовими видатками з метою зміни реальних обсягів на­ціонального виробництва та зайнятості, контролю над інфля­цією та прискорення економічного зростання.

Як держава може, використовуючи такий різновид політи­ки, стимулювати виробництво. Якщо така політика провадиться у період спаду, то вона має одночасно включати збільшення державних видатків (наприклад, на закупки товарів), скорочен­ня податків, або одну з названих ланок.

Така фіскальна політика з одного боку фактично призводить до дефіцит­ного фінансування, але забезпечує скорочення темпів падіння виробництва, або його зростання. З другого - сприяє зважена фіскальна політика розвитку виробництва.

В значній мірі це обумовлено тим, що мультиплікативний ефект збільшення державних видатків більший, ніж мульти­плікативний ефект скорочення податків. Причина цього про­ста. Адже, якщо Уряд витрачає якусь суму на державні закуп­ки, то це є прямі витрати у повній сумі. Якщо ж на таку ж суму скоротити податки, то частина її буде спрямована на споживчі витрати, а частина – заощаджена. Це й викликає зменшення мультиплікативного ефекту податків порівняно з мультипліка­тором видатків.

Але це зовсім не означає, що податки справляють малий вплив на обсяги виробництва, що характеризуються рівнем чистого національного продукту їхню дію можна розглянути на графіку




Рис . 1. Вплив фіскальної політики на обсяги виробництва:

Ц – ціна;

О – обсяги виробництва;

ЧНП – чистий національний продукт.

Криві СПо1 і СПр1 відображають сукупні попит і пропозицію до застосування стимулюючого механізму фіскальної політики. При цьому рівноважний рівень чистого національного продукту – О1; рівноважний рівень ціна – Ц1.

Що станеться, якщо Уряд задля збільшення обсягів виробництва застосує стимулюючу фіскальну політику у вигляді зменшення податкових ставок?

Зменшення податкового тиску викличе збільшення сукуп­ного попиту. Крива СПо1 переміститься вверх до СПо2. Величи­на реального чистого національного продукту зросте з О1 до О2. Одночасно зростають і ціни з Ц1 до Ц2, що викликає інфляцію.

Але зниження податків призведе до збільшення заощаджень домогосподарств. Окрім цього, скорочення податків на прибу­ток підприємств збільшить прибутковість інвестицій, а зна­чить – і попит на них. Підвищення величини заощаджень та інвестицій створює матеріальну основу для економічного зростання, адже підвищується норма нагромадження капіталу.

Паралельно зменшення податків посилить стимули до праці, призведе до розширення пропозиції на ринку праці, її кількості та якості.

Всі перелічені чинники збільшують сукупну пропозицію. Крива СПр1 переміщується до СПр2. Це призводить до подаль­шого зростання чистого національного продукту з О2 до О3. Разом з тим виникає дефляція і рівень цін падає з Ц2 до Ц3.

В умовах інфляції попиту має провадитись стримуюча дис­креційна політика, що складається із:

  • зменшення державних видатків;

  • збільшення податків;

  • поєднання скорочення державних видатків з підвищен­ням оподаткування (з урахуванням того, що мультиплікативний ефект зменшення державних видатків більший, ніж мультиплікативний ефект збільшення податків).

Наведені моделі, звичайно, є ідеальними. Це абстрактна схе­ма поведінки уряду. Механізм же дискреційної фіскальної політики в реальній економіці складний, оскільки діють пара­лельні та різнонапрямлені чинники. Він може передбачати по­єднання окремих елементів обох моделей.

Проводячи політику маніпулювання податками дуже важ­ливо розрахувати і встановити оптимальні ставки податку. У разі, якщо вони будуть зависокі, – стимули до нововведень буде підірвано, впаде трудова активність, частина підприємців піде в "тіньовий" сектор економіки.

Група американських вчених на чолі з Артуром Лаффером довела, що підвищення податкових ставок можливе лише до визначеного моменту. Перевищення критичних ставок призводить до різкого падіння ділової активності фірм і населення в цілому. В результаті, загальна сума податкових надходжень скорочується. Цей факт ніяк не може задовольняти інтереси фіску. Тому відповідною реакцією Уряду має бути зменшення ставок податків. Це призведе в короткостроковому періоді до тимчасового скорочення податкових надходжень, а в довгостроковому – до їх збільшення, оскільки зростають стимули до трудової і підприємницької діяльності, здійснюється перехід з "тіньової" до легальної економіки.

Це означає, що в податковій політиці існує значний часовий лаг. Будь-які зміни не приносять швидких наслідків, а проявляються лише через декілька років. Великий часовий інтервал існує між виникненням необхідності внесення змін до податкової системи і прийняттям відповідних рішень (внутрішній лаг), а також між моментом прийняття рішень і часом завершення їхньої основної дії на економіку (зовнішній лаг). Цей факт слугує не на користь затримці кроків по впровадженню певної податкової політики.


Рис. 2. Крива Лаффера:

Т – ставки податку (Т1 – гранична ставка);

В – база оподаткування;

Д – доходи бюджету.

Графічно ефект Лаффера відображає відповідна крива рис. 2 Підвищення ставки податку (вісь Т) збільшує суму доходів бюджету (вісь Д). Але темпи такого збільшення дедалі скорочуються. Спочатку спонукальні мотиви учасників економічного процесу серйозно не зачіпаються, зацікавленість у легальних заробітках, а також обсяги виробництва скорочуються повільніше, ніж зростає ставка. Це означає, що зменшення бази оподаткування (вісь В) йде повільніше, ніж підвищення ставки, тому в цілому доходи бюджету зростають. Але при досягненні граничного розміру ставки (Т1), і особливо його перевищенні, сплата податку призводить до того, що чистого доходу практично не залишається. Починається спад економічної активності, ухилення від податків приймає масовий характер. Виробництво переміщується до тіньової сфери. Це означає, що, незважаючи на зростання ставки податку, доходи бюджету скорочуються, адже скорочується база сплати податку.

Розрахувати ідеальну шкалу оподаткування, виходячи навіть з таких значних надбань науки, неможливо. Кожна шкала повинна пройти практичну апробацію. При цьому дуже важливе значення мають національні, культурні і психологічні чинники.

Але надзвичайно вагомим є той факт, що держава має ва­желі, з допомогою яких може регулювати обсяги та ефективність виробництва, а разом з цим, і прогнозувати рівень своїх до­ходів.

Якщо зосередитись на чисто податковому регулюванні, то досвід країн з ринковою економікою дозволяє виокремити де­кілька умов оптимального співвідношення бюджетних надход­жень та податкових платежів:

  • чіткий розподіл компетенції між органами влади на центральному та місцевому рівнях;

  • самостійність бюджетів та незалежність їх джерел доходів;

  • відсутність сталих каналів переказу коштів з місцевих бюджетів до державного.

Це пояснюється тим, що податкове регулювання здійснюєть­ся перш за все на основі компетенцій органів влади у сфері встановлення податків та їх відміни в процесі розробки, розг­ляду, затвердження і реалізації бюджету.

Колишні країни з плановою економікою, що нині здійсню­ють перехід до ринку, отримали важку спадщину. Адже вони практично не мають досвіду регулювання, а "надбання" методів адміністративного управління економікою у нових умовах не можуть бути використані.

Стара фіскальна система не відповідала вимогам ринкової економіки. Видатки, котрі мали широкий вплив на розподіл ресурсів, потребували скорочення і переорієнтації на нові цілі. При цьому податковий режим слід було перебудувати відпові­дно до нових реалій і з урахуванням ринкових механізмів.

Завданням бюджетної і фінансової взагалі політики в пере­хідний період згідно Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” є сприяння зусиллям щодо стабілізації, але водно­час не затримувати процес необхідної перебудови фіскальних інститутів, частиною якого є посилення самих фіскальних інстру­ментів. Бюджетні та податкові стимули повинні сприяти еконо­мічному оздоровленню, заохочувати зростання приватного сектору.

Залежно від впливу податкової політики та соціально-економічний розвиток країни умовно можна виділити три її типи.

Перший тип- політика максимального рівня податкового навантаження, яка обмежує можливості соціально-економічного розвитку країни і в кінцевому результаті сприяє зниженню надходжень до бюджетів різних рівнів.

Другий тип- політика низького податкового навантаження, що сприяє підвищенню рівня розвитку економіки, створює умови для сприятливого інвестиційного клімату. Однак при цьому зменшуються обсяги доходів бюджетів і , відповідно, немає можливості виконувати функції держави у повному обсязі.

Третій тип – податкова політика з високим рівнем оподаткування як юридичних, так і фізичних осіб і високим рівнем забезпечення державниих соціальних гарантій і програм.

Розгляд теоретичних засад податковаої політики, крім дослідження її сутності, типів, моделей, передбачає визначення принципів, на яких вона повинна вибудуватися.


Механізм реалізації податкової політики.

Податкова політика держави та основні принципи її формування

Суть та значення податкової політики держави.

Податкова політика – політика держави у сфері оподаткування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей – збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції.

Податкова політика передбачає:

  1. встановлення і зміну податкової системи (визначення видів податків, а також ролі кожного з них в формуванні доходів державного бюджету);

  2. визначення податкових ставок, їх диференціацію;

  3. надання податкових пільг;

  4. визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету.

За допомогою податкової політики можна регулювати такі соціально – економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зовнішньо – економічні зв’язки, рівень життя населення, рівень споживання певних товарів тощо.

Система податкового регулювання відображає систему особливих заходів у галузі оподаткування, спрямованих на втручання держави у діяльність підприємств, які функціонують у ринковій економіці. З метою реалізації регулювання необхідно систематизувати вплив на різні сфери народного господарства податковою політикою: по-перше, податки стимулюють і суттєво впливають на послаблення чи посилення соціальної диференціації суспільства; по-друге, непрямі податки впливають на обсяги виробництва того чи іншого товару, при чому вплив одного того ж за обсягом податку на динаміку виробництва товарів різний, оскільки різна еластичність попиту і цін на різні товари, а податки впливають на структуру й обсяг виробництва через ринковий механізм попиту і пропозиції; по-третє, впливаючи через ринковий механізм на рівень цін і обсяги виробництва товарів по різному, податки відповідно впливають на розподіл доходів також по різному, а це, в свою чергу, виступає додатковим непрямим фактором зміни структури суспільного виробництва і переливу капіталу між галузями народного господарства. Таким чином, через податки держава ставить вимоги до ефективності ведення господарства, що є джерелом стимулювання досягнення поставленої мети, раціонального використання підприємствами своїх доходів, формування й функціонування єдиного цілісного ринку, включаючи як фінансовий ринок, так і ринок товарів народного споживання, суб’єктами яких безпосередньо виступають торгові підприємства.

Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку , умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції в розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податкова політика являє собою систему заходів держави в галузі оподаткування направлених на реалізацію поставлених перед суспільством завдань.

Головною метою податкової політики є сприяння зростання національного багатства та добробуту громадян шляхом створення таких умов фінансово-господарської діяльності, які б стали каталізатором довгострокового росту виробництва з одночасним збереженням помірних темпів інфляції та поступового покращення стану платіжного балансу.

До кінця XIX століття податкова політика мала переважно фіскальну спрямованість; до податкового регулювання окремих соціальне — економічних процесів держава вдавалася лише за особливих обставин. Але вже наприкінці XIX - на початку XX століття податкова політика перетворюється на постійний інструмент державного регулювання економіки.

Що ж стосується сучасної податкової політики, вона полягає у встановленні і зміні елементів податкової системи (різновидів податків, ставок, структури податкової системи, суб'єктів, об'єктів оподаткування, податкової бази, пільг тощо) для забезпечення надходжень до бюджету, достатніх для виконання державою покладених на неї функцій та стимулювання економічного зростання, тобто йдеться про оптимальне поєднання фіскальної і регулятивної функцій податків.

Оскільки податкова політика є одним з інструментів державного регулювання економіки, вона залежить від міри державного впливу на соціально-економічні процеси і змінюється зі зміною моделі державного регулювання економіки.

Прийнято розрізняти 2 види податкової політики:

  1. автоматична або пасивна, що ґрунтується на дії податків, як вбудованих стабілізаторів, які треба лише налагоджувати відповідно до визначених цілей, щоб дати змогу автоматичному механізму вирівнювати циклічні коливання економіки;

  2. дискреційна або активна, яка передбачає свідомі зміни в розмірах податків та умовах оподаткування для досягнення певних цілей.

Дискреційна, або активна, яка передбачає свідомі зміни в розмірах податків та умови оподаткування для досягнення певних цілей. Дискреційною політика називається тоді, коли парламент та правління свідомо вносить зміни в податкову систему та витрати бюджету з метою впливу на реальний ВВП, зайнятість, інфляцію. Таким чином, при проведенні дискреційної політики зміни в податковій системі залежать від рішень правління.

Дискреційна політика може бути стимулюючою та стримуючою. Вважається, що стимулюючу політику доцільно проводити під час економічного спаду. В області податків вона передбачає зменшення податкових утримань із доходів громадян з метою збільшення сукупного попиту.

Податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки як інструмент впливу на економіку використовується в комплексі з іншими методами регулювання .

Вплив податків на макроекономічні процеси можна розглядати тільки через призму фіскальної політики держави, яка передбачає збільшення або зменшення доходів бюджету (податків) або витрат для досягнення визначеної мети. Можуть використовуватися комбінації вказаних заходів: зниження податків при зменшенні витрат і навпаки.

Вплив податкової політики на народне господарство проявляється в таких аспектах:

- на послаблення чи посилення соціального розмежування суспільства: регресивні податки, що перекладають тягар по оподаткуванню на найбідніші верстви населення (загострення соціальних протиріч), то надто прогресивні податки скорочують процеси накопичення, підривають стимули до нововведень, за умов відкритої економіки - сприяння витоку капіталу за кордон;

- непрямі податки впливають на обсяг виробництва того чи іншого товару, причому дія одного і того ж за розміром податку на динаміку виробництва різних товарів неоднакова, оскільки неоднакова стабільність цін і попиту на ті чи інші товари і податки впливають на обсяг і структуру виробництва через обсяги попиту і пропозиції;

- впливаючи через ринковий механізм на рівень цін та обсяг виробництва, податки тим самим впливають на форми доходів.

Виникає питання - чи може дисктиційна фіскальна політика виконувати стабілізаційну функцію і водночас забезпечувати збалансованість державного бюджету. На це питання можна відповісти, розглянувши три концепції.

Перша - збалансування бюджету на щорічній основі: державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року, що вступає всупереч зі стабілізаційною функцією фіскальної політики. Наприклад, економіка ввійшла в фазу падіння, ВВП скорочується і автоматично скорочуються надходження від чистих податків, що спрямовує державний бюджет до дефіциту і для того, щоб збалансувати державний бюджет необхідно підвищити чисті податки, що в свою чергу, стримуватиме економіку і викличе ще більше падіння виробництва.

Друга - збалансування бюджету на циклічній основі: під час падіння виробництва для стимулювання економіки зменшувати чисті податки і навпаки.

Третя, на мою думку найефективніша, одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансованості бюджету, але це для фіскальної політики є несумісним і тому вона змушена вибирати, вирішувати, що є більш пріорітетним.

Тому, впливати на економічні процеси можна не лише за допомогою регулювання податкових ставок, пільг, але й за допомогою зміни сукупної величини витрат державного бюджету та їхньої структури.

Згідно з теорією Дж.Кейнса зростання державних витрат зумовлює зростання сукупного попиту, який стимулює розвиток національного виробництва в умовах, коли економіка країни переживає кризові явища. Посилення ж інфляційних процесів потребує скорочення державних витрат і відповідно сукупного попиту.


Існують дві моделі податкової політики: Кейнсіанська та неокласична. Якщо кейнсіанська модель податкової політики ґрунтується на стимулюванні за допомогою податків і державних витрат сукупного попиту і регулюванні таким чином циклічних коливань економіки, а також стимулюванні економічного зростання, то неокласична модель – на податковому стимулюванні пропозиції факторів виробництва. Згідно з неокласичною моделлю стимулювання пропозиції факторів виробництва можна забезпечити, знижуючи гарантійні податкові ставки, зменшуючи податкову прогресію, розширюючи податкову базу завдяки ліквідації або обмеженню податкових пільг.

Отже, податкова політика – це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації сприяння надходженню податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17



Разместите кнопку на своём сайте:
Документы




База данных защищена авторским правом ©kiev.convdocs.org 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Похожие:
Документы