Анализ       Справочники       Сценарии       Рефераты       Курсовые работы       Авторефераты       Программы       Методички       Документы     опубликовать

Методичні вказівки до вивчення теми Під час вивчення даної теми слід з’ясувати основні завдання фінансової служби підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, а також оволодіти інструментарієм досягнення цих завдань




НазваниеМетодичні вказівки до вивчення теми Під час вивчення даної теми слід з’ясувати основні завдання фінансової служби підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, а також оволодіти інструментарієм досягнення цих завдань
страница1/4
Дата05.02.2013
Размер0.91 Mb.
ТипМетодичні вказівки
  1   2   3   4
1. /01_Vstyp.doc
2. /02_1-3.doc
3. /03_4-6.doc
4. /04_7-9.doc
5. /05.doc
6. /05_10-12.doc
7. /06_literature.doc
8. /07_zmist.doc
9. /5.doc
10. /Wstuppos.doc
11. /chapter01.doc
12. /chapter02z.doc
13. /chapter03z.doc
14. /chapter04.doc
15. /chapter06n.doc
16. /chapter07n.doc
17. /chapter08_.doc
18. /chapter09z.doc
19. /chapter10_.doc
20. /chapter11n.doc
21. /chapter12.doc
22. /literature.doc
23. /titul.doc
24. /Зм_ст 15.doc
25. /стаття-теоретичн_аспекти.doc
Обґрунтування фінансових аспектів реорганізації підприємств
Основи фінансової діяльності суб’єктів господарювання
Методичні вказівки до вивчення теми
Методичні вказівки до вивчення теми
Методичні вказівки до вивчення теми. Вивчення теми Дивідендна політика підприємства
Методичні вказівки до вивчення теми Під час вивчення даної теми слід з’ясувати основні завдання фінансової служби підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, а також оволодіти інструментарієм досягнення цих завдань
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»
Основи фінансової діяльності суб’єктів господарювання 12
Методичні вказівки до вивчення теми. Вивчення теми Дивідендна політика підприємства
Основні завдання навчальної дисципліни
Методичні вказівки до вивчення теми
Методичні вказівки до вивчення теми. Вивчення теми Особливості фінансування підприємств різних форм організації бізнесу
Методичні вказівки до вивчення теми. Вивчення теми Формування власного капіталу підприємства
Методичні вказівки до вивчення теми
Методичні вказівки до вивчення теми. Вивчення теми Фінансування підприємств за рахунок позикового капіталу
Методичні вказівки до вивчення теми. Вивчення теми Фінансові аспекти реорганізації підприємств
Інформації про фінансові інструменти у звітності. При вивченні теми слід ознайомитися з такими основними групами питань: сутність та види інвестицій підприємств; особливості фінансових інвестицій
Методичні вказівки до вивчення теми. Вивчення теми Оцінка вартості підприємства
Тема 10. Фінансова діяльність підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин
Методичні вказівки до вивчення теми. Вивчення теми Фінансовий контролінг
Методичні вказівки до вивчення теми
Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни За загальною редакцією
Щолокова В. О. Людина як провідна складова економічної системи. Гаєвська О. Б
Теоретичні аспекти класифікації інновацій

ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
ПІДПРИЄМСТВ У СФЕРІ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН


10.1. Методичні вказівки до вивчення теми

Під час вивчення даної теми слід з’ясувати основні завдання фінансової служби підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, а також оволодіти інструментарієм досягнення цих завдань.

Зовнішньоекономічна діяльність це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарювання, побудована на взаємовідносинах між ними як на території України, так і за її межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов’язані з оборо-том товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною.

Зовнішньоекономічні операції в межах фінансової та інвестиційної діяльності розглядалися в попередніх розділах. У процесі вивчення цієї теми увага зосереджується на фінансовому забезпеченні відносин у рамках операційної діяльності, пов’язаних насамперед із зовнішньою торгівлею (експорт, імпорт), виробничою кооперацією, лізингом тощо.

До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать такі:

  • вибір найбільш прийнятної форми розрахунків та їх організація;

  • здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

  • оптимізація фінансових відносин із посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

  • фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

  • визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, пов’язаної із зустрічною торгівлею між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

  • податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

  • оптимізація фінансових відносин із державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

  • управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Зовнішньоекономічна діяльність може бути пов’язана із зустрічною торгівлею між резидентами та нерезидентами: бартерні операції; кліринг; паралельні угоди; попередні та зворотні закупки; промислова кооперація.

Особливу увагу фінансові служби повинні приділяти оцінюванню та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати у такий спосіб:

  • транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування);

  • ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

  • платіжні ризики;

  • політичні ризики (заборона конвертації та переказування валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

Для нейтралізації вказаних ризиків фінансисти можуть використати різноманітні інструменти. До них насамперед відносять страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження.

Рівень ризиків істотно знижується за умови правильно складеного зовнішньоекономічного контракту. Вітчизняним суб’єктам господарювання рекомендується дотримуватися нормативних вимог щодо складання зовнішньоекономічних договорів. При укладанні суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 р. (Правила ІНКОТЕРМС). Нині діють правила Інкотермс в редакції 1990 р. Цими правилами передбачено 13 умов поставки, які умовно розбиті на чотири групи (E, F, C, D).

У систематизованому вигляді параметри окремих груп умов поставки можна охарактеризувати так:

  • група Е: витрати і ризики переходять до покупця відразу після передання продавцем товару в розпорядження покупця на своєму підприємстві (складі);

  • група F: витрати і ризики переходять до покупця після передання товарів перевізнику чи в порту відвантаження (покупець несе витрати на перевезення);

  • група С: продавець несе витрати до пункту призначення, однак ризики переходять до покупця після передання товару перевізникові;

  • група D: продавець повинен нести всі витрати та ризики доти, доки товар не буде доставлено в країну чи в узгоджене місце призначення.

Узгодження умов поставки є важливим складовим елементом управління ризиками при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.

У процесі організації зовнішньоекономічної діяльності, складання фінансових планів фінансові служби підприємств повинні враховувати той факт, що на території України запроваджено обов’язковий розподіл виручки в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов’язані продавати на валютному ринку частину загальної суми виручки в іноземній валюті, одержаної ними в результаті зовнішньоекономічної діяльності, за стабільними нормативами. Обов’язковий роз-поділ виручки в іноземній валюті здійснюється банківськими установами протягом, як правило, кількох наступних днів з моменту надходження коштів.

На середину 2004 р. діяв порядок, згідно з яким 50 % надходжень (за деяким винятком) в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України на користь резидентів-юридичних осіб підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку України.

Фінансист повинен володіти інструментарієм розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. При цьому слід дотримуватися певних правил та враховувати законодавчі обмеження.

Так, законодавством України визначено, що у розрахунках між резидентами i нерезидентами як засіб платежу використовується іноземна валюта (1-ї групи Класифікатора іноземних валют НБУ) і лише через уповноважені банки. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами без участі уповноваженого бан-
ку
або у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України — на суму таких розрахунків).

Якщо нерезиденти мають на території України представництва, яким відкрито рахунки типу «Н» або типу «П» у валюті України, то здійснення розрахунків у валюті України через ці рахунки між резидентами і нерезидентами не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Використання іноземної валюти в зазначених розрахунках за участі таких представництв є використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України і потребує індивідуальної ліцензії НБУ. 

У разі відсутності іноземної валюти на рахунках підприємств та необхідності фінансового забезпечення зовнішньоекономічних операцій підприємства можуть доручити банку придбати для них відповідний обсяг валюти. Необхідна умова придбання валюти підприємством — наявність стандартного пакета документів, зокрема заявки на купівлю валюти; контракту (чи кредитного договору); довідки з ДПІ; інших документів, визначених НБУ, ДПІ чи відповідним банком.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, зобов’язані здійснювати перерахування таких сум протягом п’яти робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів. У разі порушення вказаних термінів перерахування коштів придбана валюта продається уповноваженими банками протягом п’яти робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально переказується до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну дозволяється за наявності індивідуальної ліцензії НБУ.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, можливі за наявності індивідуальної ліцензії НБУ.

Якщо розрахунки щодо імпортних операцій резидентів здійснюються у формі документарного акредитива, терміни щодо надходження товарів діють з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг — з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Порушення згаданих вище термінів розрахунків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

У разі перевищення термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями, а також у разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення Національний банк України може надавати індивідуальні ліцензії.

Зазначимо, що порушенням валютного законодавства є невиконання резидентами вимог щодо порядку та термінів декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, i тягне за собою штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Несвоєчасне подання, приховування або переказування встановленої Національним банком України звітності про валютні операції тягне за собою накладання штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Рішення про застосування санкцій приймає начальник (заступник) відповідної податкової інспекції.

Зменшення рівня платіжних ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій досягається завдяки оптимізації умов зовнішньоекономічних контрактів, строків здійснення розрахунків, місця виконання платежу; способів забезпечення платежу для експортера, способів забезпечення поставки для імпортера.

У практиці фінансової діяльності використовують такі основні способи здійснення розрахунків у рамках зовнішньоекономічних операцій:

  • передплата (авансовий платіж);

  • документарний акредитив;

  • документарне інкасо;

  • платіж за відкритим рахунком.

Розрахунки з використанням акредитива чи інкасо вважаються документарними (забезпеченими), решта акредитивів — бездокументарні (незабезпечені). В останньому випадку для здійснення платежу не потрібно пред’являти особливі документи.

При виборі способу розрахунків виникає конфлікт інтересів між імпортером і експортером (покупцем і продавцем), зумовлений різним рівнем вигідності одного й того самого способу для різних сторін. Для забезпечення балансу інтересів банки пропонують набір платіжних інструментів. Так, для експортера, зважаючи на їх вигідність, рекомендуються такі форми розрахунків:

  1. авансовий платіж;

  2. безвідзивний документарний акредитив;

  3. документарне інкасо (з гарантією).

Для імпортера вигідними є такі форми розрахунків:

  1. платіж після отримання товарів (робіт, послуг);

  2. документарне інкасо;

  3. документарний акредитив.

Якщо домовленості щодо авансових розрахунків досягти не вдалося, максимальне забезпечення платежів для експортера досягається у разі відкриття покупцем безвідзивного документарного акредитива.

З погляду імпортера акредитив є вимушеною формою розрахунків, що зумовлено дією таких чинників:

  • у разі здійснення розрахунків з допомогою акредитивної форми в імпортера виникають додаткові банківські витрати;

  • акредитив не дає відсоткової гарантії, що поставка товарів (послуг) буде здійснена повністю відповідно до договору;

  • імпортер мусить відволікати кошти з обороту на період резервування коштів для відкриття акредитива.

При укладанні договору (контракту) в інтересах покупця не слід допускати включення до нього умови про підтвердження закордонним банком акредитива, що відкривається українським банком. Окрім цього, по можливості рекомендується вимагати сплати продавцем усіх банківських витрат, у тому числі витрати на території імпортера.

Якщо на ринку товарів є продавець (експортер), який погоджується здійснювати поставку з відстроченням платежу чи на основі використання документарного інкасо, то за інших рівних умов перевага віддається саме цьому постачальникові порівняно з тим, який вимагає відкриття акредитива.

За документарного інкасо банк бере на себе зобов’язання з одержання належної експортеру суми проти передання документів згідно із заздалегідь узгодженим переліком. На відміну від акредитивної форми розрахунків, при використанні документарного інкасо продавець відвантажує товар на користь покупця без здійснення ним попереднього резервування коштів на окремому рахунку. Одночасно продавець спрямовує всі необхідні для одержання товару документи разом з інкасовим дорученням своєму банку, який передає їх інкасуючому (уповноваженому) банку.

Покупець не може одержати відповідних документів на товари, не сплативши суми, зазначеної в інкасовому дорученні, або не акцептувавши вексель. Якщо імпортер не має у своєму розпорядженні валютних коштів для здійснення необхідних розрахунків, то документи можуть вручатися проти депонування відповідної еквівалентної суми у національній валюті. Якщо розрахунки проводяться у формі документарного інкасо за товари, що поставляються на умовах короткострокового комерційного кредиту, то умовою забезпечення платежу можуть бути банківські платіжні гарантії.

На відміну від експортера для імпортера (покупця) розрахунки з використанням документарного інкасо є більш прийнятними, ніж акредитивна форма. Імпортер під час укладання договору (контракту) повинен домагатися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін (із зазначенням фіксованої кількості днів) після одержання документів уповноваженим банком або вручення документів проти акцептування векселя. В останньому випадку імпортер отримує товар до здійснення платежів: необхідні для розрахунків фінансові ресурси він може отримати, оперативно реалізувавши імпортований товар. Однак в експортера виникає додатковий ризик неплатежу, для зменшення якого він може вимагати, щоб відповідний вексель був авальований інкасуючим або іншим першокласним банком. Завдяки цьому підвищується гарантія здійснення платежів та виникає можливість вдатися до форфетингу.

Форфетинг — це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій. Він має багато спільного із «експортним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до п’яти років, тобто форфетинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій.

На практиці форфетинг як вид кредитування зовнішньоекономічних операцій може здійснюватися у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовані імпортером. Форфетинг, як правило, здійснюється за участі банківської установи і розглядається як одна із форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

Продавцем вимог у разі застосування форфетингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість. Предметом форфетингу є здебільшого «першокласні» (забезпечені) вимоги, боржниками за якими є імпортери у країнах з високим кредитним рейтингом. Як забезпечення виконання вказаних вимог можуть використовуватися банківські чи державні гарантії.

Договори форфейтування укладаються переважно в доларах США, євро, швейцарських франках. Ураховуючи обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, що діють в Україні, обмежуються і можливості стимулювання експорту на основі надання комерційних позик, а отже, звужуються рамки використання форфетингу.

До основних переваг форфетингу для експортера можна віднести такі:

  • зменшення кредитного ризику;

  • мінімізація валютних ризиків;

  • мінімізація ризику зміни процентних ставок;

  • підвищення ліквідності (платоспроможності).

На відміну від операції факторингу, вартість якої визначається за методикою контокорентного кредитування, вартість форфейтування включає комісійну винагороду та дисконт. Причому метод дисконтування застосовується не лише щодо вимог, оформлених векселем, а й щодо інших боргів.

Важливим напрямом фінансової роботи на підприємстві є оптимізація оподаткування зовнішньоторговельних операцій.

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності у разі необхідності здійснювати митне оформлення будь-яких вантажів до моменту такого оформлення повинен звернутися до митного органу (вантажного відділу або митного поста) за місцем своєї державної реєстрації і стати на облік.

Митне оформлення здійснюється після декларування товарів та майна та їх пред’явлення декларантом або транспортною організацією до митного оформлення. Декларування товарів підприємствами здійснюється самостійно або на договірній основі через організації, визнані митницями як декларанти.

Випуск товарів та майна здійснюється митними органами після сплати сум усіх належних податків та митних платежів. До таких податків та платежів належать:

  • плата за проведення митних процедур (за митне оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України, а також за перебування їх під митним контролем);

  • мито (відповідно до Єдиного митного тарифу України);

  • акцизний збір (у випадках, передбачених чинним законодавством);

  • податок на додану вартість (у випадках, передбачених чинним законодавством).

Основою нарахування податків та платежів, які сплачуються в процесі митного оформлення вантажів, є:

  • при нарахуванні митних зборів — загальна митна вартість товару;

  • при нарахуванні мита — митна вартість товару чи кількість товару (залежно від виду основи для нарахування мита);

  • при нарахуванні акцизного збору — митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів та мита або кількість товару (залежно від методу нарахування акцизного збору);

  • при нарахуванні податку на додану вартість — митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів, мита та акцизного збору.

Плата за проведення митних процедур при ввезенні в Україну або вивезенні з України товарів справляється в розмірі 0,15 % від загальної вартості цих товарів, визначеної відповідно до «Інструкції про заповнення вантажної митної декларації». Документом, який є підставою для внесення плати за проведення митних процедур, є вантажна митна декларація або її копія.

Нарахування митних зборів, мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунка-фактури:

  • на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;

  • комісійні та брокерські;

  • плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і має бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи опосередковано як умова їх ввезення (вивезення).

10.2. План семінарського заняття

1. Повноваження фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

2. Розрахунки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.

2.1. Правила щодо здійснення розрахунків.

2.2. Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

2.3. Форфетинг.


3. Митне оформлення зовнішньоторговельних операцій.

4. Оподаткування зовнішньоторговельних операцій.

10.3. Термінологічний словник

Акредитив — розрахунковий документ, який містить розпорядження банку іншому банкові про виплату фізичній або юридичній особі певної суми на зазначених умовах.

Вантажна митна декларація — заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби та про мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.

Види мита:

  • адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

  • специфічне, що нараховується в установленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

  • комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Єдиний митний тариф України — систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, вивозяться за межі цієї території або переміщуються транзитом.

Експортні операції підприємств — операції з продажу товарів іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Імпорт товарів — купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Інкасо — банківська операція, коли банк за дорученням клієнта отримує плату від підприємств за надіслані на його адресу товари на підставі грошових, товарних та розрахункових документів, банк отримує комісію, розмір якої визначається умовами отримання платежу від покупця.

Митне регулювання — регулювання питань, пов’язаних із установленням мита та митних зборів, процедурами митного контролю зовнішньоекономічної діяльності та організацією діяльності органів митного контролю України.

Платіжні ризики — ризики, пов’язані із виникненням безнадійної чи простроченої дебіторської заборгованості як у експортера, так і в імпортера, з чого випливає ризик сплати пені за порушення строків розрахунків у іноземній валюті.

Рахунок типу «П» — рахунок, що відкривається уповноваженим банком постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України.

Рахунок типу «Н» — рахунок, що відкривається представництвам нерезидентів (у тому числі іноземних банків), установам, які представляють інтереси нерезидентів в Україні і не ведуть підприємницької діяльності на території України, а також тим, які залучаються до здійснення програм або проектів міжнародної допомоги чи міжнародної технічної допомоги.

Реекспорт товарів — продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Форфетинг — купівля в експортера експортних вимог форфетером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за вирахуванням суми дисконту.

10.4. Навчальні завдання

10.4.1. Задачі
Задача 1

Підприємство А експортує товар вартістю 200 тис. дол. США до Франції. Умовами контракту передбачено, що валюта платежу — долари США. Надалі вносяться зміни до контракту, згідно з якими замінюється валюта платежу: 60 % контракту оплачується в євро, а 40 % — у гривнях через партнера французької фірми в Україні за курсом НБУ на день здійснення платежу. Чи були порушення чинного законодавства України з боку партнерів за договором, якщо вони не зверталися до відповідних органів щодо одержання будь-яких ліцензій на здійснення розрахунків? Якщо такі порушення були, то розрахувати суму санкцій, яку слід сплатити в бюджет за порушення чинного законодавства.
Задача 2

Вітчизняне підприємство-імпортер 1 лютого звітного року здійснило авансовий платіж закордонному партнеру згідно з контрактом на поставку імпортних товарів на загальну суму 300 тис. дол. США. Термін поставки за контрактом — 10 квітня поточного року. У зв’язку з об’єктивними обставинами іноземний партнер затримав відвантаження товарів на 60 днів, про що сторони уклали додатковий договір.

10 травня підприємство-імпортер звернулося до НБУ із заявою щодо отримання індивідуальної ліцензії. Складаючи декларацію про валютні цінності, підприємство-імпортер не внесло в неї прострочену дебіторську заборгованість за імпортним контрактом. Чи допустило підприємство-імпортер порушення чинного законодавства України, якщо допустило, то слід розрахувати розмір штрафних санкцій за порушення законодав-
ства.

10.4.2. Тестові завдання

Тест 1. До зовнішньоекономічних ризиків належать:

  1. ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування;

  2. ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць;

  3. платіжні ризики;

  4. заборона конвертації та переказу валюти з країни;

  5. мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання;

  6. немає правильної відповіді.

Тест 2. До основних інструментів нейтралізації ризиків відносять:

  1. хеджування;

  2. валютні кредити;

  3. використання спеціальних форм розрахунків;

  4. товарні кредити;

  5. валютно-цінові застереження;

  6. готівкові розрахунки.

Тест 3. Правила ІНКОТЕРМС характеризують:

  1. правила здійснення розрахунків у сфері ЗЕД;

  2. міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів;

  3. основні ризики у сфері ЗЕД;

  4. правила митного оформлення товарів;

  5. правила заповнення митної декларації.

Тест 4. Санкції за несвоєчасне повернення валютної виручки за відсутності відповідної ліцензії застосовуються, якщо підприємство не одержало виручки протягом:

  1. 20 днів із дня відвантаження товару та оформлення вивізної митної декларації;

  2. 60 днів;

  3. 90 днів;

  4. 100 днів.

Тест 5. Митними органами здійснюється випуск товарів та майна після сплати таких податків та митних платежів:

  1. плата за проведення митних процедур;

  2. мито (відповідно до Єдиного митного тарифу України);

  3. податок на прибуток;

  4. акцизний збір;

  5. платежі за використання природних ресурсів;

  6. податок на додану вартість.

Тест 6. Основою нарахування податків та платежів, які сплачуються в процесі митного оформлення вантажів при нарахуванні митних зборів, є:

  1. загальна митна вартість товару;

  2. митна вартість товару за вирахуванням ПДВ;

  3. собівартість товару;

  4. кількість товару.

Тест 7. При нарахуванні акцизного збору основою нарахування податків та платежів є:

  1. митна вартість товару чи кількість товару;

  2. митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів, мита та акцизного збору;

  3. собівартість товару;

  4. митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів та мита.

Тест 8. При нарахуванні податку на додану вартість основою нарахування податків та платежів є:

  1. митна вартість товару чи кількість товару;

  2. митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів, мита та акцизного збору;

  3. митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів та мита;

  4. кількість товару.

Тест 9. У практиці фінансової діяльності підприємств використовують такі основні способи розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій:

  1. факторинг;

  2. документарний акредитив;

  3. пластикові картки;

  4. документарне інкасо;

  5. кредитні картки.

10.5. Теми рефератів

  1. Розрахунки у рамках зовнішньоекономічної діяльності, їх переваги та недоліки.

  2. Форфетинг як спосіб фінансування зовнішньоекономічних операцій.

  3. Ризики у сфері зовнішньоекономічних відносин та управління ними.

  4. Порядок митного оформлення експортно-імпортних операцій.

  5. Організація розрахунків суб’єктів господарювання за експортно-імпортними операціями.

  6. Умови здійснення товарообмінних операцій між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності.

  7. Вплив оподаткування на ефективність зовнішньоекономічних операцій.

10.6. Програмні питання
для самостійного вивчення


  1. Основні види зовнішньоекономічних операцій та їх характеристика.

  2. Необхідність законодавчого регулювання зовнішньоекономічних відносин суб’єктів господарювання.

  3. Державне регулювання розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті.

  4. Порядок укладання та основні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

  5. Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

  6. Документарний акредитив та його значення в зовнішньоекономічних розрахунках.

  7. Порядок застосування документарного інкасо в зовнішньоекономічних розрахунках.

  8. Форфетинг.

  9. Оподаткування експортних операцій.

  10. Оподаткування імпортних операцій.

10.7. Рекомендована література

  1. Постанова НБУ від 4 вересня 1998 р. № 349 «Про введення обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів» із змінами і доповненнями.

  2. Постанова НБУ від 22 грудня 1999 р. № 602 «Про затвердження положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами».

  3. Указ Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовтня 1994 р. (567/94).

  4. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — С. 382—400.
  1   2   3   4



Разместите кнопку на своём сайте:
Документы




База данных защищена авторским правом ©kiev.convdocs.org 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Похожие:
Документы