67. Предмет курсу \"Історія мев\" icon

67. Предмет курсу "Історія мев"




Название67. Предмет курсу "Історія мев"
страница1/11
Дата конвертации09.12.2012
Размер1.4 Mb.
ТипКонцепція
источник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Основні питання до іспиту

67. Предмет курсу "Історія МЕВ".


Предметом вивчення курсу "Історія МЕВ" є розгляд міжнародних економічних відносин в процесі історичного виникнення, становлення і розвитку від доісторичних часів до наших днів.

Сучасна економічна наука виділяє наступні форми прояву МЕВ:

1) міжнародний поділ праці,

2) міжнародна торгівля,

3) міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини,

4) рух факторів виробництва (робоча сила, капітал, технології) ,

5) міжнародна інвестиційна діяльність,

6) міжнародні науково-технічні зв'язки.


Історія МЕВ дає уявлення про такі етапи їх розвитку:

1) доісторичні часи;

2) часи стародавніх цивілізацій;

3) епоха феодального середньовіччя;

4) період капіталістичних відносин.


Історія МЕВ вивчається через призму різних підходів вчених, різних підходів науки і науковців до розвитку людського суспільства. Одним із таких підходів є формаційний аналіз розвитку людського суспільства. Свого часу цей підхід (принцип формаційного аналізу) було запропоновано класиками марксизму. Він полягає у вивченні історії через етапи: від первісно-общинного ладу (1) через рабовласництво (2), феодалізм (3), капіталізм (4) до комунізму (5).

Концепція формаційного підходу грунтується на принципах класової боротьби, соціальної революції і диктатури пролетаріату. Найбільш повно і глибоко ці принципи викладені в роботі К.Маркса "Маніфест комуністичної партії".

Другим підходом до вивчення і дослідження людського суспільства є цивілізаційний. У відповідності з цим підходом історія людства розглядається через призму трьох цивілізацій:

1) аграрна;

2) індустріальна;

3) постіндустріальна.

Аграрна цивілізація сформувалася і розвивалася із 7-6 тисячоліття до н.е. і тривала до 15-16 століття н.е. Потім завдяки індустріальному перевороту виникла індустріальна цивілізація, що проіснувала до кінця першої половини 20-го століття. Зараз людство, представлене окремими державами поступово входить в межі постіндустріальної цивілізації. Вважається, що її розвиток пов'язаний із сферою послуг і інтелектуальною працею, на відміну від праці фізичної. При цьому мається на увазі новий зміст розвитку сфери послуг, який полягає в тому, що суспільство здатне буде задовольняти індивідуальні потреби людини (можна навести приклад сучасного господарства США, в якому велика кількість галузь переорієнтовується на надання індивідуальних потреб).
^

Стародавні часи.

40. Особливості міжобщинних економічних відносин за епохи мезоліту.


За доби мезоліту, у постльодониковий час, люди адаптувалися до нових природних умов, змінюючи економі­ку, матеріальне виробництво та спо­сіб життя. Привласнюючий характер господарства у мезоліті зберігається, але виникають його нові галузі, передусім рибальство. Розвиваються збиральни­цтво, полювання за допомогою лука і стріл, з'являються перші спроби приручення диких тварин.

У мезоліті зберігається міжобщинна кооперація в орга­нізації облавних полювань на мігруючу з півночі дичину. Розпиваються започатковані ще за пізнього палеоліту контакти між південно- та східноєвропейським населенням і населенням середземноморського ареалу, що підтверджу­ється археологічними та антропологічними свідченнями. Однак мезоліт додав І кілька нових, досить суттєвих рис до міжобщинних економічних зв'язків.

Виснаження мисливських ресурсів, що намітилося у са­мому кінці пізнього палеоліту, особливо зменшення стад ма­монтів, які давали основну частку біомаси для харчування людини, за мезоліту дедалі посилюється. Нестача м'яса для зростаючого населення приводить до вдосконалення спосо­бів полювання, підвищення ефективності знарядь промис­лів. Але таке вдосконалення засобів добування дичини при­зводило до ще більшого її винищення, скорочення природ­них ресурсіп у межах ареалу племен. Племена, общини у пощуках джерел існування вторгаються на територію інших общин. Починаються міжобщинні зіткнення за володіння мисливськими угіддями, а також, можливо, запасами їжі.

Склалася характерна ситуація: у палеоліті за суворих кліматичних умов економіка була хай і на більш низькому рівні у зіставленні з мезолітом, але вона в основному забез­печувала життєві потреби людей того часу. У всякому разі археологи практично не знаходять слідів воєнних дій того періоду. Економічний же стан мезолітичних суспільств не можна вважати благополучним, що на перший погляд не співвідноситься з більш сприятливими природними умова­ми та з досконалішими знаряддями прані. Кризи добуван­ня їжі знаходили своє завершення у «збройних міжобщинних економічних відносинах» — війнах.

Процес удосконалювання знарядь винищення тварин, ускладнений міжобщинними сутичками за володіння угіддя­ми, призводить кінець кінцем до кризового становища само­го мисливського виробництва, як основного джерела існу­вання мезолітичної людини. За умов привласнюючого гос­подарства ніяка господарська діяльність не могла покрити життєво необхідних потреб людини у м'ясній їжі — збираль­ництво та рибальство не приносять м'яса, причому рибаль­ство само по собі малопродуктивне у південних степах та гористій місцевості. За мезоліту визрівають необхідні фак­тори, що спричинюють виникнення відтворюючої економіки (скотарства і первинних форм рослинництва) й оволодіння у лісостеповій та лісовій зонах сітковими ловами риби. Го­ловним змістом мезоліту є кризовий стан привласнюючого господарства, зародження відтворюючого господарства, по­ява нових форм у соціальному устрої мезолітичних племен.

^

43. Неолетична революція і її вплив на розвиток міжплемінної господарської діяльності.


В епоху неоліту (приблизно 7-6 тисячоліття до н.е.) відбувається повний перехід людини до відтворюючого господарства; від збирання, мисливства, рибальства людина, протягом цих тисячі років, переходить до землеробства і тваринництва. За своїм значенням, перехід до відтворюючого типу господарювання докорінно змінив спосіб життя і носив певною мірою революційний характер. Дослідники назвали цей перехід "неолітичною революцією". В науковому розумінні значення "неолітичної революції" полягає ще й в тому, що з нею вчені пов'язують початок аграрної цивілізації.

З переходом людського суспільства до відтворюючого способу господарювання пов'язують вчені перехід людини до осідлого способу життя; осідлість стає головною ознакою життя людини після неолітичної революції (хоча кочовий спосіб життя подекуди зберігається і сьогодні). В цей же період людина переходить до побудови постійних і більш міцних жител. Зрештою неолітична революція в цілому означала перехід людини до сільського побуту.

Вважається, що центром неолітичної революції були райони Близького Сходу. Дослідники вважають, що на території українських земель явища, пов'язані з неолітичною революцією мали місце в 4-3 тисячолітті до н.е.

Виникнення та розвиток відтворюючого господарства дають новий імпульс розширенню обміну, сприяють зрос­танню населення, що у свою чергу має два головних наслід­ки:

  1. концентрацію населення у більших поселеннях, з чим пов'язані зміни в соціальній структурі суспільства, поява відносно розвиненого племінного суспільства;

  2. пересе­лення хліборобів та скотарів на нові території. Це пересе­лення — одна з-поміж складових частин процесу «неоліти-зації» — йшло в Європі з півдня на північ протягом 2800 ка­лендарних років від рубежу VII і VI тисячоліть з Греції та Кріту до середини IV тисячоліття до н. е., коли відтворююче виробництво сягнуло Данії та півдня Швеції.

Внаслідок міжплемінних контактів розширювалися куль­турні надбання, змішувалися та переселялися племена, що приводило до зміни кордонів зон розселення мезолітичних і неолітичних племен, поступового зникнення перших та посилення других.

Головним предметом обміну в неолітичному суспільстві були різні по­роди каменю, високоякісна сировина для виготовлення зна­рядь праці.

Великі відстані, на які поширювалися різні породи ка­меню, а також інші товари, свідчать про широко розгалужену сітку багато­ступінчастого обміну, що склався вже в VI—V тисячоліттях до н. е. й охоплював багато невеликих суспільних груп, не­залежних одна від одної, але від того не менш взаємозв'я­заних.

Цінність обмінюваного продукту або виробу залежала від багатьох факторів, що впливали на вартість товару: міс­це походження, вага, відстань від якої-небудь общини, рід­кість у даній місцевості, статус родини, залученої до обміну,-тощо.

Ряд ознак указує на те, що обмін за доби неоліту здійс­нювався не лише між общинами, а й між племенами — но­вим соціальним утвором, типовим для неолітичного суспіль­ства, хоча ця точка зору є предметом дискусій у сучасній на­уці.

Плем'я характеризується Спільними культурою, мовою, територією і діє під керівництвом вождя. Міжплемінна тор­гівля, обмін велися досить жваво, але не було ніяких спе­ціальних ринків та крамарів. Хоч плем'я, можливо, являло собою економічно самостійний утвір, повної ізоляції племен одне від одного не існувало, їх пов'язували багатосгупінча-тий обмін, мисливство та ін.

^

46. Виникнення та розвиток міжобщинних відносин в епоху палеоліту.


За доби палеоліту заселення планети було дуже рідким. Проте людські групи не були абсолютно ізольовані одна від одної. Людські групи розселені у різних регіонах мали певні зв’язки. Археологічні знахідки результатів людської діяльності дозволяють зробити висновки, що палеолітичні угрупування були чисельно невеликі й складалися з двох – чотирьох родин. Невеликі родини становили общину. Общини не були надто роз’єднані, між окремими групами общин мусили скластися постійні звзки. У таких звзках вчені вбачають вже економічні контакти, що виникли у скрутні періоди нестачі продуктів харчування. Пізній палеоліт характеризується різкою зміною клімату в бік значного похолодання, що позначилося на природі і на умовах життя людей. За таких умов родини об’єднувалися для полювання на великих тварин, проведення облавних полювань і т.д. Одна община не могла існувати окремо; поряд існувала інша, пов’язана з нею шлюбними відносинами. Така система приводила до утворення племінних соціально-економічних організацій.
^

4. Суть та особливості економічних відносин країн Стародавнього світу


Провідною формою міждержавних економічних зв'язків в стародавніх цивілізаціях була зовнішня торгівля. Поступово формується два типи міждержавної торгівлі:

експортно-імпортна – експорт заради ввезення товарів, які не виготовляються всередині держави (полісу). Цей тип торгівлі набрав широкого розвитку в Вавілонії 3-1 тисячоліття до н.е. і зберігся і до наших днів. Вавілонія виступала як визнаний експортер тканин (і в цьому прояв спеціалізації суспільного поділу праці на рівні цивілізації), і імпортувала метал, металеві вироби, ліс та вироби та вироби з деревини.

транзитні типи зовнішньої торгівлі – в своїй основі це торгівля, пов'язана з одержанням додаткових прибутків (торгівля заради подальшої торгівлі). Цей тип мав два підтипи:

а) вимоги до купця, що транзитом везе свій товар до далекої країни частково продати свій товар всередині країни (по дорозі);

б) купівля заради перепродажу з метою отримання прибутку (перші ознаки міжнародного бізнесу).

Транзитний тип торгівлі набув поширення у фінікійців (тому його інколи називають фінікійським типом).

Як і сільськогосподарське виробництво, зовнішня торгівля була системоутворюючим фактором. Саме через значення зовнішньої торгівлі, Східні цивілізації формувалися як такі, для яких вона мала допоміжний характер, а античні – домінування зовнішньої торгівлі.

В стародавні часи набуває поширення торгівля, опосередкована міждержавними угодами (так звана договірна торгівля). Точно так як держава не була відокремлена від економіки, торгівля не була відокремлена від держави як інституту управління. Як внутрішня так і зовнішня торгівля повністю контролювалася державою, причому контроль поширювався і на зарубіжні території. У віддалених регіонах як правило держава мала свої представництва у вигляді факторій. По суті це перші торговельні представництва, що, з одного боку, регулювали торговельні взаємовідносини між державами, а з іншого – забезпечували безперервність торговельних відносин.
^

7. Соціально-економічні системи цивілізацій Стародавнього світу


Розглядаючи стародавні часи, перш за все слід звернути увагу на такі цивілізації як Протоіндійська, Древньокитайська (3 тисячоліття до н.е.); Шумерська та Єгипетська (4 тисячоліття до н.е.); суспільства Егейського басейну (2 тисячоліття до н.е.).

Вчені розрізняють два типи цивілізацій стародавнього світу:

східні цивілізації (Протоіндійська, Древньокитайська, Шумерська та Єгипетська);

античні цивілізації (Стародавня Греція, Стародавній Рим).

Стародавня епоха триває від середини 4 тисячоліття до н.е. по 5 століття н.е. і завершується падінням Римської імперії. Зазначені типи цивілізацій мали спільні риси і досить виразні розбіжності.

^ Щодо спільних характеристик.

По-перше, і тим і іншим цивілізаціям притаманні певні залишки суспільних відносин передісторичних епох (переважно в перші століття становлення цих цивілізацій). В цивілізаціях тих часів владні та господарські стосунки, відносини влади і економічні відносини не були чітко розмежованими. Володар величезного маєтку, що проживав в полісі був в той же час і правителем. І соціальні і господарські відносини грунтувалися на засадах позаекономічного примусу. Такий характер відносин відповідав соціально-економічній самоорганізації суспільства тих часів.

На перших порах рабовласницьких цивілізацій головною умовою існування людських суспільств було насамперед відтворення життя та способу життя як такого. В своєму розвитку стародавні цивілізації доходять до досить високого рівня культури, науки (напр., філософія, щоправда науковість поглядів тогочасних філософів сьогодні викликає сумнів), декотрі з них залишаються неперевершеними і в наші часи (напр. архітектура).

По-друге, у формуванні стародавніх цивілізацій вирішальну роль відігравала взаємодія за схемою "людина – суспільство – природа". Саме різноманітність природних умов в різних цивілізаціях в значній мірі визначала характер суспільства, його відмінності.

По-третє, для цивілізацій обох типів була притаманна залежність людського суспільства від наслідків оптимізації взаємин людини з природою. Щодо оптимізації господарювання, то вона означала пристосування людиною господарської діяльності до природних умов існування з метою найбільш повного забезпечення власних потреб.

По-четверте, спільною рисою стародавніх цивілізацій був характер господарювання. Це були аграрні цивілізації. Основу економіки складало сільське господарство і власне сільськогосподарське виробництво слугувало системоутворюючим фактором, воно було основою формування людських спільнот, на його основі формувалася політика, соціальна сфера і виробництво. Ремесло в ці епохи відігравало допоміжну роль.

За такої близькості характеристик, стародавні цивілізації досить розрізнялися між собою. Різниця між ними полягала перш за все в рівні рабовласництва. В Східних цивілізаціях рабство не піднялося до класичного рівня. В Шумерській цивілізації, наприклад, рабство носило патріархальний характер: раби користувалися правом мати сім'ю, власне господарство і скористатися можливістю викупу. В Єгипті між рабами і селянами не було великої різниці і спосіб життя їх був досить близький. В Індії рабство також носило патріархальний характер, за сільською общиною зберігалася головна роль виробника (тоді як в цивілізаціях класичного рівня рабства головною продуктивною силою, джерелом виробництва матеріальних благ був раб).

В античних цивілізаціях рабство піднялося до рівня класичного: раб був позбавлений будь-яких прав, він не був громадянином ні грецького полісу, ні Римської імперії, він залишався живим засобом виробництва.

Інша особливість полягала в тому, що в економічному розвитку Східних цивілізацій зовнішня торгівля відігравала допоміжну роль, в той час як в античних цивілізаціях зовнішня торгівля відігравала вирішальну роль в розвитку суспільства, значна частина засобів існування забезпечувалася через імпорт. Особливо це було характерно для грецьких полісів: в грецьких полісах домінувало промислове виробництво, тому імпорт сільськогосподарської продукції має вирішальне значення.

^

16. Характеристика (двох типів) стародавніх політико-господарських систем.


Розглядаючи стародавні часи, перш за все слід звернути увагу на такі цивілізації як Протоіндійська, Древньокитайська (3 тисячоліття до н.е.); Шумерська та Єгипетська (4 тисячоліття до н.е.); суспільства Егейського басейну (2 тисячоліття до н.е.).

Вчені розрізняють два типи цивілізацій стародавнього світу:

східні цивілізації (Протоіндійська, Древньокитайська, Шумерська та Єгипетська);

античні цивілізації (Стародавня Греція, Стародавній Рим).

Стародавня епоха триває від середини 4 тисячоліття до н.е. по 5 століття н.е. і завершується падінням Римської імперії. Зазначені типи цивілізацій мали спільні риси і досить виразні розбіжності.

^ Щодо спільних характеристик.

По-перше, і тим і іншим цивілізаціям притаманні певні залишки суспільних відносин передісторичних епох (переважно в перші століття становлення цих цивілізацій). В цивілізаціях тих часів владні та господарські стосунки, відносини влади і економічні відносини не були чітко розмежованими. Володар величезного маєтку, що проживав в полісі був в той же час і правителем. І соціальні і господарські відносини грунтувалися на засадах позаекономічного примусу. Такий характер відносин відповідав соціально-економічній самоорганізації суспільства тих часів.

На перших порах рабовласницьких цивілізацій головною умовою існування людських суспільств було насамперед відтворення життя та способу життя як такого. В своєму розвитку стародавні цивілізації доходять до досить високого рівня культури, науки (напр., філософія, щоправда науковість поглядів тогочасних філософів сьогодні викликає сумнів), декотрі з них залишаються неперевершеними і в наші часи (напр. архітектура).

По-друге, у формуванні стародавніх цивілізацій вирішальну роль відігравала взаємодія за схемою "людина – суспільство – природа". Саме різноманітність природних умов в різних цивілізаціях в значній мірі визначала характер суспільства, його відмінності.

По-третє, для цивілізацій обох типів була притаманна залежність людського суспільства від наслідків оптимізації взаємин людини з природою. Щодо оптимізації господарювання, то вона означала пристосування людиною господарської діяльності до природних умов існування з метою найбільш повного забезпечення власних потреб.

По-четверте, спільною рисою стародавніх цивілізацій був характер господарювання. Це були аграрні цивілізації. Основу економіки складало сільське господарство і власне сільськогосподарське виробництво слугувало системоутворюючим фактором, воно було основою формування людських спільнот, на його основі формувалася політика, соціальна сфера і виробництво. Ремесло в ці епохи відігравало допоміжну роль.

За такої близькості характеристик, стародавні цивілізації досить розрізнялися між собою. Різниця між ними полягала перш за все в рівні рабовласництва. В Східних цивілізаціях рабство не піднялося до класичного рівня. В Шумерській цивілізації, наприклад, рабство носило патріархальний характер: раби користувалися правом мати сім'ю, власне господарство і скористатися можливістю викупу. В Єгипті між рабами і селянами не було великої різниці і спосіб життя їх був досить близький. В Індії рабство також носило патріархальний характер, за сільською общиною зберігалася головна роль виробника (тоді як в цивілізаціях класичного рівня рабства головною продуктивною силою, джерелом виробництва матеріальних благ був раб).

В античних цивілізаціях рабство піднялося до рівня класичного: раб був позбавлений будь-яких прав, він не був громадянином ні грецького полісу, ні Римської імперії, він залишався живим засобом виробництва.

Інша особливість полягала в тому, що в економічному розвитку Східних цивілізацій зовнішня торгівля відігравала допоміжну роль, в той час як в античних цивілізаціях зовнішня торгівля відігравала вирішальну роль в розвитку суспільства, значна частина засобів існування забезпечувалася через імпорт. Особливо це було характерно для грецьких полісів: в грецьких полісах домінувало промислове виробництво, тому імпорт сільськогосподарської продукції має вирішальне значення.

^

28. Характерні риси господарства бронзового віку. Поділ праці і його роль в розвитку продуктивних сил.


У III тисячолітті до н. е. на Стародавньому Сході, у Середній Азії, Середземномор'ї та Єгипті виника­ють найдавніші культури бронзового віку. Від рубежу III до II тисячоліття до н. е. бронзовий вік починає поширюва­тися в Європі, де він охоплює період до початку І тисячо­ліття до н. е. включно.

За бронзового віку зростає кількість видобутої сирови­ни, готових продуктів та товарів, призначених до обміну та торгівлі, складається відповідна спеціалізація різних регіо­нів. Про це свідчать знахідки виробів з привізних матеріа­лів у різних частинах освоєної людиною території. Предме­тами широкого обміну були мідь, бронза, золото і вироби з них, фаянсові намиста, бурштин та бурштинові прикраси, морські черепашки.

Розвиткові обміну сприяла також можливість швидкого пересування за допомогою транспортних засобів.

З розвитком продуктивних сил поступово все більшого значення набувають вироби з бронзи і відповідно видобу­вання мідних та цинкових руд, а також розробка родовищ золота, плавка міді, цини, бронзи, золота, металообробка. Ці галузі набирають значного розвитку у II тисячолітті до н. е.

Нерівномірний розподіл покладів руди спричинився до природної необхідності обміну. Ті регіони, де були джерела сировини, або ті, що ними проходили великі торгові шляхи, починають відігравати більш важливу роль.

Виділення великих металообробних центрів прискорило процес суспільного поділу праці, вплинуло на розвиток між­племінного обміну, котрий набув відтепер систематичного характеру.

За бронзового віку, особливо за другої його половини, все більшого економічного значення набуває видобування та експорт солі, що не тільки увійшла до щоденного раціо­ну харчування, але й почала використовуватися для консер­вування і зберігання продуктів, у виробництві сиру та об­робці шкіри.

Особливо стійкі господарські зв'язки з іншими община­ми мали народи найбільш розвинутих цивілізацій бронзо­вого віку—мінойської (Кріт) та мікенської (Греція).

Основна частина суспільства за бронзового віку не до­сягла рівня розвитку державності. Торгівля та обмін відбу­валися між набагато менш централізованими, незалежни­ми соціополітичними одиницями—общинами, племенами та регіонами, причому до обміну малоцінними товарами могли бути залучені всі члени громади.

Міжплемінна торгівля серйозно впливала па соціальну структуру общин та племен. Найбільший розвиток соціаль­ної диференціації відзначено саме у тих регіонах, де були важливі джерела сировини або через які проходили важли­ві торгові шляхи.

За бронзового віку відбувалися також викликані еконо­мічними причинами збройні конфлікти, які супроводжува­лися викраденням худоби. Певне, такі «збройні економічні відносини» були нормою, особливо за доби ранньої бронзи, але це були лише місцеві сутички.

Таким чином, головним із наслідків неолітичної револю­ції стала досить розвинута система обміну, розгалужені гос­подарські зв'язки між різними соціальними групами. Цей обмін стимулював процес соціальної диференціації, утворен ня класів, а отже, і розклад первіснообщинного ладу.

^

19. Торгівля рабами як праобраз міжнародної міграції робочої сили.


Як своєрідну міграцію робочої сили можна розглядати торгівлю рабами, що виконувала важливу функцію античної економіки періоду класичного рабства. Заборона боргового рабства зробила поневолення полонених головним джерелом припливу нових рабів. Можна виділити три основних регіони, звідки поповнювались работоргові ринки Стародавньої Греції. Це Північне Причорномор’я, Фракія із сусідніми областями та Мала Азія. Захоплені полонені скуповувалися работорговцями, які перепродавали їх на спеціальних рабських ринках. Такі ринки існували в кожному полісі. Ціни на рабів коливались залежно від попиту, пропозиції та кваліфікації товару. Найбільших масштабів работоргівля досягла в Стародавньому Римі, особливо в період загарбницьких воєн ІІІ-І ст. до н.е., які супроводжувалися масовим поневоленням населення.

^

34. Сутність локальних ринків. Перші локальні ринки та їх значення для розвитку торгівлі.


Внаслідок розширення торгівлі між селянами та фео­далами, з одного боку, та міськими ремісниками — з іншо­го, складаються внутрішні ринки. За допомогою торгівлі встановлюється та зміцнюється економічний зв'язок між сільськогосподарським і ремісничим виробництвом. За цьо­го періоду відбувається утворення купецтва — суспільного прошарку, сферою діяльності якого є торгівля з метою одер­жання прибутку. З розвитком товарно-грошових відносин значення тор­гівлі зростало. Феодальні суспільні відносини позначилися на організації середньовічної торгівлі, надали їй корпоративного характеру. З метою монополізації міського ринку купці об'єднувалися у гільдії, що мали свої статути. Як пра­вило, гільдії спеціалізувалися на торгівлі одним або де­кількома товарами. Так, у Константинополі виникають при­вілейовані цехи багатих торговців шовковими тканинами, в Англії «купувалося» право мати привілейовану корпора­цію мешканців міста, так звану торговельну гільдію, до якої часом входили не лише купці, але й деякі ремісники. Завдяки купцям торгівля вийшла за межі найближчого міського оточення, виникає взаємодія виробництва та сфери товарного обороту. Між містами започатковуються ринкові взаємини, з одного міста до іншого надходять нові засоби праці, що незабаром приводить до перерозподілу вироб­ництва між окремими містами. Типовою формою феодальної торгівлі був ярмарок, куди звозилися товари з різних міст та країн. На ярмарках купці з інших міст почувалися вільно, оскільки для них торгівля не регламентувалася, а навпаки, створювався певний піль­говий режим. Щоправда, торговці мусили платити феода­лам, на землі яких влаштовувалися ярмарки. Однак ярмар­кове право надавало купцям істотних пільг. На ярмарках заборонялося забирати товари у боржників, переслідувати купців за дії, скоєні в інших містах. Купець на ярмарку не був зобов'язаний відповідати за свої борги та злочини своїх компаньйонів. На ярмарках була вироблена особлива си­стема судочинства. Вже у XI—XII ст. ярмарки набули значного поширення у Франції, Італії, Англії та інших країнах. На них прово­дилася оптова торгівля товарами, що користувалися вели­ким попитом: вовною, шкірою, сукном, лляними тканинами, металами та виробами з них, зерном. Великі ярмарки ві­дігравали значну роль у розвитку зовнішньої торгівлі.

На­приклад, у Північно-Східній Франції вони діяли фактично цілорічне. У Шампані (Труа, Провен, Ланьє-на-Марні) зу­стрічалися купці з багатьох країн. Італійські купці, пере­важно венеціанські та генуезькі, привозили на шампанські ярмарки дорогі східні товари — шовки, бавовняні тканини, ювелірні вироби та інші предмети розкоші, а також прянощі.' Німецькі купці торгували там лляними тканинами, фла­мандські та флорентійські—сукном, купці з Чехії—сук­ном, шкірами, металевими виробами, з Англії—вовною, цнною, залізом.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Добавить документ в свой блог или на сайт


Похожие:

67. Предмет курсу \"Історія мев\" iconПрограма Дисципліни екологічні аспекти водокористування в україні
Вступ. Предмет І завдання курсу. Історія розвитку досліджень. Проблема охорони водних ресурсів та шляхи її вирішення

67. Предмет курсу \"Історія мев\" iconПрограма Дисципліни історія І методологія гідрології І гідрохімії
Вступ. Предмет, мета, завдання курсу. Наука І наукові дослідження. Роль І місце методології в науковому пізнанні

67. Предмет курсу \"Історія мев\" iconПротокол №6 Голова Ради проф. Олійник Я. Б. Програма нормативної дисципліни " основи океанології" для студенітв ІІ курсу
Вступ. Предмет дослідження океанології, її завдання. Історія розвитку знань про океани І моря

67. Предмет курсу \"Історія мев\" iconАкадемія праці І соціальних відносин федерації профспілок україни
Вивчення нормативного курсу «Історія України» в Академії проводиться протягом одного семестру. Для успішного вивчення в Академії...

67. Предмет курсу \"Історія мев\" iconПрограма спецкурсу "Гістофізіологія нейроендокринної системи"
Предмет і завдання курсу. Історія розвитку ендокринології (науки про залози внутрішньої секреції). Виникнення нейроендокринології...

67. Предмет курсу \"Історія мев\" iconПрограма нормативного курсу "Історія математики" для студентів 3 курсу механіко-математичного факультету (спеціальність-математика) лекцій-36 год
Вступ. Роль історії математики у підготовці фахівців-математиків. Короткий огляд курсу. Виникнення перших математичних понять

67. Предмет курсу \"Історія мев\" iconПрограма Дисципліни гідрологія та гідрохімія світового океану
Вступ. Предмет І задачі курсу, його зв`язок з іншими науками. Коротка історія досліджень. Океанологія. Роль вчених І мореплавців...

67. Предмет курсу \"Історія мев\" iconПрограма вступного іспиту зі спеціальності 03. 00. 20 біотехнологія історія, предмет І завдання біотехнології
Виноградського, Надсона, Таусона. Історія організації виробництва гліцерину, ацетону, органічних кислот, спиртів, вітамінів, білкових...

67. Предмет курсу \"Історія мев\" iconПрограма курсу " теорія тепломасообміну" Для студентів IV курсу спеціальності "механіка"
Предмет курсу. Основні поняття і гіпотези теорії тепломасообміну. Явища переносу тепла і маси. Закони переносу. Процеси переносу...

67. Предмет курсу \"Історія мев\" iconПрограма курсу " теорія тепломасообміну" Для студентів IV курсу спеціальності "механіка"
Предмет курсу. Основні поняття і гіпотези теорії тепломасообміну. Явища переносу тепла і маси. Закони переносу. Процеси переносу...

Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©kiev.convdocs.org 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы