Анализ       Справочники       Сценарии       Рефераты       Курсовые работы       Авторефераты       Программы       Методички       Документы     опубликовать

Методичні рекомендації щодо організації роботи над науковою доповіддю (рефератом)




Скачать 261.44 Kb.
НазваниеМетодичні рекомендації щодо організації роботи над науковою доповіддю (рефератом)
Дата11.11.2012
Размер261.44 Kb.
ТипМетодичні рекомендації


Додаток 3

Методичні рекомендації щодо організації роботи над науковою доповіддю (рефератом)

Відповідно до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 309, вступники до аспірантури подають до приймальної комісії Інституту разом з необхідними документами, передбаченими правилами прийому, список опублікованих наукових праць і винаходів. Вступники до аспірантури, які не мають опублікованих наукових праць і винаходів, подають наукові доповіді (реферати) з обраної наукової спеціальності.

Колектив науковців Інституту пропонує методичні рекомендації щодо організації роботи над науковою доповіддю (рефератом) з обраної наукової спеціальності, а також вимоги стосовно її змісту, структури, правил оформлення та визначає критерії оцінювання змісту та оформлення наукової доповіді (реферату).

^ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Вступник до аспірантури Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України повинен мати відповідний рівень теоретичних знань та вміти застосовувати отримані знання в наукових дослідженнях фундаментального та прикладного характеру з використанням сучасних інформаційних технологій.

Претендент до вступу в аспірантуру готує наукову доповідь (реферат) відповідно до обраної наукової спеціальності. Тема обирається вступником самостійно. Мета наукової доповіді (реферату) – довести, що вступник володіє необхідними теоретичними знаннями та практичним досвідом з обраного напряму наукової діяльності.

Зокрема, претенденти на вступ до аспірантури за спеціальністю 08.00.03 – Економіка та управління національним господарством мають спрямовувати свої наукові розвідки, в межах наукової доповіді (реферату), на дослідження функціонування державних систем та механізмів управління економікою на галузевому, міжгалузевому та регіональному рівнях; методів і економічних важелів регулювання економічних процесів та їх ефективності; ефективності функціонування національного господарства; економічної політики держави, шляхів та засобів її реалізації; форм, методів та важелів державного регулювання національної економіки.

Вступники до аспірантури за спеціальністю 08.00.07 – Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика при написанні наукової доповіді (реферату) мають здійснювати аналіз теоретико-методологічних та науково-практичних досліджень суспільних явищ і процесів у сфері демографії, праці та соціального розвитку. Висвітлювати питання кон'юнктури ринку праці, моделювання, прогнозування та регулювання ринку праці, економічної активності населення, а також соціально-демографічні аспекти зайнятості та безробіття, конкурентоспроможності на ринку праці тощо.


Вступник до аспірантури повинен мати достатній рівень знань та навичок, потрібних для започаткування власних наукових досліджень, тому при написанні наукової доповіді (реферату) він повинен:

  • довести високий рівень своїх знань з обраної наукової спеціальності;

  • продемонструвати схильність до самостійного аналізу фундаментальних та прикладних наукових проблем;

  • сформулювати та обґрунтувати вихідні наукові положення та ідеї, що будуть покладені в основу майбутнього дослідження.

Наукова доповідь (реферат) має бути творчою самостійною науково-дослідною роботою. Виклад матеріалу не повинен обмежуватися лише описовим підходом до розкриття обраної теми, а також має відображати авторську аналітичну оцінку стану досліджуваної проблеми й власну точку зору на можливі варіанти її вирішення.

У науковій доповіді (рефераті) мають бути сформульовані та обґрунтовані наукові положення, що будуть покладені в основу майбутньої дисертації, сукупність яких можна кваліфікувати як елементи нової ідеї або теоретичне обґрунтування питання, що матиме наукове чи практичне значення. Наукова доповідь (реферат) має довести уміння вступника до аспірантури генерувати нові ідеї, розраховані на близьку або далеку перспективу, та нахил до самостійного проведення досліджень.

Тему наукової доповіді (реферату) вступник обирає самостійно (за погодженням із передбачуваним науковим керівником).

Наукова доповідь (реферат) оцінюється провідним науковцем кафедри (за призначенням завідувача кафедри) – передбачуваним науковим керівником спільно з екзаменаційною комісією з обраної спеціальності. Оцінювання наукової доповіді (реферату) відбувається у вигляді висновку щодо рекомендації (або не рекомендації) вступника до аспірантури.

Оцінка за наукову доповідь (реферат) виставляється передбачуваним науковим керівником спільно з екзаменаційною комісією з обраної наукової спеціальності.

У разі якщо поданий реферат не дає підстав рекомендувати претендента до вступу в аспірантуру, він (претендент) не допускається до вступних іспитів.

Наукову доповідь (реферат) з обраної наукової спеціальності вступник повинен подати (у зброшурованому вигляді) разом з іншими документами згідно правил прийому до аспірантури.


^ 2. СТРУКТУРА І ЗМІСТ НАУКОВОЇ ДОПОВІДІ (РЕФЕРАТУ)


Наукова доповідь (реферат) для вступу до аспірантури – це наукова робота, яка містить вичерпну систематизовану інформацію за обраною темою (приблизно від 25 до 40 друкованих сторінок формату А4) і передбачає виклад матеріалу на основі спеціально підібраних джерел та самостійно проведеного дослідження.

Наукова доповідь (реферат) повинна відповідати вимогам до наукової публікації, які регламентуються державним стандартом України.

Загальні вимоги:

  • чіткість та логічна послідовність викладу матеріалу;

  • переконливість аргументації;

  • стислість і точність формулювань, які виключають можливість неоднозначного тлумачення;

  • обґрунтованість висновків та пропозицій щодо проведення досліджень у майбутній кандидатській дисертації.

У науковій доповіді (рефераті) повинні бути відображені:

  • актуальність тематики дослідження, місце досліджуваної проблеми в сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі, відповідність теми сучасному стану науки й техніки;

  • обґрунтування обраного напряму досліджень, методів вирішення завдання та їх порівняльна оцінка у вітчизняній і зарубіжній науці;

  • аналіз та узагальнення існуючих результатів;

  • розробка загальної методики проведення досліджень на етапі підготовки наукової доповіді (реферату) і методики, яка буде в подальшому використовуватися у майбутньому дослідженні;

  • обґрунтування необхідності проведення експериментальних досліджень, принцип дії розроблених програм, характеристики цих програм, оцінка похибок розрахунків;

  • оцінка рівня повноти розв’язання поставленого завдання;

  • елементи новизни та практична цінність передбачуваної роботи.

Структура наукової доповіді (реферату):

  • титульний аркуш;

  • зміст;

  • перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів (за необхідності);

  • вступ;

  • суть наукової доповіді (реферату) (основна частина);

  • висновки;

  • список використаних джерел (перелік посилань);

  • додатки (за необхідності).

Титульний аркуш

Титульний аркуш є першою сторінкою наукової доповіді (реферату), який містить:

  • найменування вищого навчального закладу, факультету, кафедри, на якій буде виконуватися майбутнє дослідження;

  • назву роботи;

  • прізвище, ім’я, по батькові вступника до аспірантури та його статус (магістр/спеціаліст);

  • науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я, по батькові передбачуваного наукового керівника;

  • м. Київ та рік.
^

Зміст наукової доповіді (реферату)


Зміст подають безпосередньо після титульного аркуша, починаючи з нової сторінки. До змісту включають структурні елементи у такому порядку: перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів (за необхідності); вступ; послідовно перелічені найменування всіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовки) основного змісту роботи; висновки; рекомендації (за необхідності); список використаних джерел; назви додатків; номери сторінок, які містять початок відповідного матеріалу.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів

Перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів складають за умови повторення таких елементів більше трьох разів у тексті та вміщують безпосередньо після змісту, починаючи з нової сторінки.

Якщо в роботі вжито специфічну термінологію, чи використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік може бути поданий у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом.

Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва, за абеткою, наводять скорочення, справа – їх детальну розшифровку.

Вступ

Вступ розташовують після переліку умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів (якщо він є), починаючи з нової сторінки. У вступі наукової доповіді (реферату) розкривають актуальність і стан наукового завдання та його значущість, підстави та вихідні дані щодо подальшої розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.

Актуальність теми – це важливість, суттєве значення, відповідність теми сучасним проблемам певної галузі науки та перспективам її розвитку, практичним завданням відповідної сфери діяльності. Вона характеризує співвідношення між тим, що з даної проблеми вже відомо і що буде досліджуватися вступником до аспірантури у майбутній кандидатській дисертації уперше, і свідчить про те, для якої галузі науки чи виробництва становлять цінність наукові результати, які будуть отримані в дисертаційній роботі.

Визначення актуальності має бути небагатослівним. Достатньо стисло викласти:

  • соціальну значущість проблеми дослідження;

  • суттєвість її значення для подальшого розвитку відповідної галузі науки, теорії чи практики;

  • значення для створення нових напрямів певної галузі науки;

  • вирішення окремих питань, які сприяють якісним змінам у науці чи виробництві.

З метою оцінювання сучасного стану досліджуваної проблеми складають стислий огляд літератури, який показує, що саме ця тема, яка буде покладена в основу майбутнього дисертаційного дослідження, ще не була опрацьована та висвітлена у спеціальній літературі і тому потребує подальшої розробки. Тут зазначають:

  • практично вирішенні завдання;

  • прогалини знань, що існують у даній галузі;

  • досягнення провідних учених і фахівців даної галузі.

Далі формулюють мету дослідження та завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети.

Мета дослідження – це кінцевий результат, на досягнення якого спрямоване дослідження. Вона реалізується через вирішення відповідних їй конкретних завдань. Формулюючи мету, не слід вживати слова «дослідження…», «вивчення…», тому що вони вказують на засіб її досягнення, а не на мету.

Завдання дослідження подаються у формі переліків: «обґрунтувати…», «встановити…», «з’ясувати…» та ін. Формулювати завдання слід зрозуміло, стисло, конкретно, оскільки опис їх вирішення власне і складає зміст наукової доповіді (реферату).

Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і вибране для вивчення. Це та частина об’єктивної дійсності, яка існує незалежно від нашої свідомості й нашого уявлення про неї. У разі, коли ця частина об’єктивної дійсності стає темою дослідження, вона стає й предметом дослідження.

Предмет дослідження – це теоретичне відтворення об’єктивної дійсності, тих суттєвих зв’язків і відношень, які підлягають безпосередньому вивченню як у науковій доповіді (рефераті), так і в майбутній дисертації.

Об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження.

Також слід подати коротку анотацію елементів нових наукових положень (рішень), запропонованих автором особисто.

У роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про можливість наукового використання результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання, а в роботі, що має прикладне значення, – відомості про можливе практичне застосування отриманих результатів.
^
Основна частина наукової доповіді (реферату)

Це – головна частина наукової доповіді (реферату), яка розкриває суть роботи. Вміщують її після вступу, починаючи з нової сторінки. Вона може складатися з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожен розділ починають з нової сторінки. Суть роботи – це виклад відомостей про предмет дослідження, необхідних і достатніх для розкриття сутності даної роботи (опис теорії, методів, характеристик створеного об’єкта, принципів дії об’єкта, основних принципових рішень, що дають уявлення про його устрій і т. ін.) та її результатів. Викладаючи суть роботи, особливу увагу приділяють елементам новизни, які мають місце у науковій доповіді (рефераті).

У розділах основної частини подають:

  • огляд джерел за темою і вибір напрямів даного етапу дослідження;

  • виклад загальної методики та основних методів дослідження;

  • експериментальну частину й методику дослідження;

  • аналіз тих проблем, які будуть досліджуватися в майбутній дисертації.

Основний зміст наукової доповіді (реферату) варто починати з аналітичного огляду використаних джерел, в якому вступник до аспірантури окреслює основні етапи розвитку наукової думки із досліджуваної ним проблеми. Критично висвітлюючи роботи попередників, варто стисло назвати ті питання, що залишилися невирішеними, а отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Доцільно цей розділ закінчити коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень з даного напряму.

Огляд використаних джерел має виявити обізнаність автора зі спеціальною літературою, його вміння систематизувати джерела, критично їх оцінювати, виокремлювати суттєве, оцінювати попередньо зроблене іншими дослідниками, визначати головне в сучасному стані проблеми. Матеріали огляду слід систематизувати в певній логічній послідовності, тому перелік робіт та їх критичний аналіз не обов’язково подавати у хронологічному порядку.

Оскільки наукова доповідь (реферат) присвячується порівняно вузькій темі, то огляд робіт попередників слід робити з питань саме обраної теми, а не усієї проблеми в цілому.

Текст огляду повинен відповідати таким основним вимогам:

  • повнота й достовірність інформації, що використовувалась;

  • логічність структури;

  • композиційна цілісність;

  • наявність критичної оцінки наведених відомостей;

  • аргументованість висновків;

  • ясність, чіткість та лаконічність викладу;

  • грамотність, відповідність стилю нормам української мови.

Найважливішими операціями підготовки тексту огляду є, по-перше, відбір та систематизація інформації, що характеризує задану тему, а, по-друге, аналіз, узагальнення та оцінювання відібраних та систематизованих відомостей. Пошук документів, із яких повинні бути відібрані необхідні відомості, здійснюється за допомогою списку джерел, який реалізований у картковій або комп’ютерній формах.

Подальше групування отриманих документів здійснюється відповідно до плану аналітичного огляду. У відборі інформації для складання тексту важливо керуватися такими положеннями:

  • в огляді повинні знайти відбиток існуючі погляди на проблему (тему), що розглядається, незалежно від концепції автора;

  • особливу увагу слід приділити новим відомостям, особливо новим дослідженням, новим шляхам вирішення проблеми тощо;

  • не можна вживати в огляді застарілі відомості та відомості, що викликають сумнів;

  • усі параметри, що підлягають порівнянню, повинні подаватись у єдиному (єдиній системі) вимірі.

Процедура формалізованого аналізу текстів включає, по-перше, виокремлення у складі змісту цих документів структурних елементів (частин, розділів, параграфів тощо), які підлягають інформаційному аналізу, по-друге, вилучення з них фрагментів (абзаців, речень), що містять задані ключові слова досліджуваної теми.

Кожний відібраний фрагмент тексту первинного документа повинен бути ідентифікований відповідно до номера сторінки, на якій він зафіксований у цьому документі, а також номера підрозділу, пункту чи підпункту плану, до якого належить даний фрагмент.

Подальша робота з підготовки тексту пов’язана з аналізом та оцінкою відібраних даних. Особливу увагу слід приділити аналізу новизни (або елементів новизни), повноти та достовірності відомостей, оцінці фактів, установленню зв’язків між окремими фактами.

В аналізі новизни (або елементів новизни) можуть використовуватись такі критерії: час публікації; час отримання результатів; наявність новизни завдання дослідження чи розробки; нестандартність методики роботи; наявність нових даних; опис нових способів вирішення завдання тощо.

Як критерії достовірності використовують наукову репутацію автора, наявність та характер посилань на документи, що розглядаються, порівняльні переваги та недоліки методик тощо.

Після аналізу та оцінки відібраних відомостей починають написання власне тексту огляду. Формалізований синтез фрагментів тексту документів полягає у встановленні між ними логічного зв’язку з використанням різного роду словесних кліше: акцентуючих, нейтральних, узагальнюючих, результативних тощо. Після цього здійснюється остаточне формування тексту основної частини огляду з уведенням до нього критичних зауважень, узагальнень, висновків.

У основній частині наукової доповіді (реферату) вступник до аспірантури обґрунтовує вибір напряму дослідження, наводить методи вирішення завдань та їх порівняльні оцінки, розробляє загальну методику проведення досліджень. У теоретичних роботах розкриває методи розрахунків, гіпотези, що розглядаються, в експериментальних — принципи дії та характеристики розробленого програмно-модельного комплексу, оцінки похибок вимірювань.

Обов’язковим елементом основної частини наукової доповіді (реферату) є вказівка на загальні методи та методику дослідження, які є концептуальною основою майбутньої дисертації, інструментом у добуванні фактичного матеріалу та виступають необхідною умовою досягнення поставленої в роботі мети. Вступник до аспірантури має виявити рівень володіння науковими (загальнонауковими, спеціальними) методами, а також означити конкретні шляхи, способи досягнення наукового результату. Слід описати методи, використані під час наукового пошуку.

Отже, у основній частині наукової доповіді (реферату) вступником до аспірантури висвітлюється стратегія і тактика, методика і техніка дослідження, узагальнюються результати, а також подаються результати власних досліджень із коротким зазначенням того нового, що автор вносить або пропонує до розробки теми.

Розділи можна поділяти на підрозділи і пункти. Пункти, якщо це необхідно, поділяють на підпункти. Кожен пункт і підпункт повинен містити закінчену інформацію. Повні докази або подробиці дослідження можна розмістити у додатках.

Висновки

Висновки розташовують безпосередньо після викладу суті роботи, починаючи з нової сторінки. Це синтез накопиченої в основній частині наукової інформації, тобто послідовний, логічний, чіткий виклад головних результатів дослідження. У висновках наводять оцінку одержаних результатів дослідження (наукову, практичну, соціальну цінність). Ця частина містить висновки автора як стосовно суті проблеми, що розглядалась у науковій доповіді (рефераті), так і стосовно тих питань, які будуть досліджуватись у майбутньому дисертаційному дослідженні.

Список використаних джерел

Список використаних джерел, який починають з нової сторінки, завершує основну частину.

Використані джерела рекомендується розміщувати в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією. Це один з можливих способів розміщення джерел. Проте це не виключає можливість застосування інших способів, зокрема, алфавітного – за алфавітом прізвищ авторів або назв твору.

Кількість використаних у науковій доповіді (рефераті) джерел не регламентується. Це залежить від теми та завдань наукової доповіді (реферату) (але це не повинен бути повний список джерел до майбутньої дисертації).

При складанні списку використаних джерел слід зважати на певні правила. До списку входять:

  • офіційні документи, які публікуються від імені державних або громадських організацій, установ та відомств і свідчать про актуальність досліджуваної теми;

  • основні праці провідних фахівців у даній галузі;

  • праці авторів, що відбивають головні погляди на розв’язувану проблему.

Не слід включати до списку ті роботи, на які немає посилань у тексті наукової доповіді (реферату) і які фактично не було використано, а також енциклопедичні словники, науково-популярні книги. Кожне літературне джерело списку має бути подане у тексті наукової доповіді (реферату). Якщо автор робить посилання на будь-які запозичені факти або цитує праці інших авторів, то він обов’язково має зазначити їхнє джерело.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог діючих в Україні міждержавних та державних стандартів.

Бібліографічний опис оформлюється згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання» (Бюлетень ВАК України, №3, 2008 (Форма 23, С. 9–13)).

^ 3. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ НАУКОВОЇ ДОПОВІДІ (РЕФЕРАТУ)

Далі відбувається наступний етап – редагування тексту наукової доповіді (реферату), яке є процесом перевірки відповідності даній темі та усуненням виявлених недоліків. Редагування тексту наукової доповіді (реферату) має забезпечити відповідний рівень його якості як наукового документа. Виконання цієї роботи диктує необхідність знання як особливостей наукової доповіді (реферату), так і вимог до нього.

У першу чергу слід приділити увагу усуненню логічних помилок, серед яких можуть бути, наприклад, помилки в посиланнях, помилки в аргументації, у класифікації об’єктів тощо. Усунення орфографічних та синтаксичних помилок здійснюється відповідно до норм сучасної української мови.

Загальні правила оформлення наукової доповіді (реферату)

Наукова доповідь (реферат) повинна бути набрана на комп’ютері на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210×297 мм). За необхідності допускається використання аркушів формату А3 (297×420 мм). Роботу друкують через півтори міжрядкових інтервали за умови рівномірного заповнення. Бажано використовувати шрифти текстового редактора Word розміру 13.

У роботі необхідно дотримуватись рівномірної щільності, контрастності й чіткості зображення. Всі лінії, літери, цифри та знаки повинні бути однаково чорними в усій роботі. Окремі слова, формули, знаки, які вписують чорнилом, тушшю, пастою в надрукований текст, мають бути чорного кольору. При цьому щільність вписаного тексту має бути максимально наближена до щільності основного тексту. Виправлення має бути чорного кольору.

Текст роботи друкують, дотримуючись таких розмірів берегів:

  • лівий – не менше 30 мм;

  • верхній і нижній – не менше 20 мм;

  • правий – не менше 10 мм;

Кегль шрифта – 13.

Абзацний відступ повинен бути однаковим в усьому тексті роботи і дорівнювати п’яти знакам.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) і подальшим чи попереднім текстом має бути не менше ніж два рядки.

Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту.

Роздруковані на принтері програмні документи повинні відповідати формату А4 (мають бути розрізаними), їх включають до загальної нумерації сторінок роботи і розміщують, як правило, у додатках.

Текст основної частини роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Розділи та підрозділи роботи повинні мати заголовки. Пункти та підпункти можуть мати заголовки. Заголовки структурних частин роботи і заголовки розділів слід розташовувати посередині рядка та друкувати великими літерами без крапки у кінці, не підкреслюючи. Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів роботи слід починати з абзацного відступу і друкувати малими літерами (крім першої великої), не підкреслюючи, без крапки у кінці. Перенесення слів у заголовку розділу не допускається. Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою.

Новий розділ та кожну структурну частину треба починати з нової сторінки.

Назви установ, організацій, фірм, програмних засобів, прізвища та інші власні назви у тексті роботи наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви й наводити назви організацій у перекладі на мову роботи, додаючи (при першій згадці) оригінальну назву.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів

Перелік треба друкувати двома колонками. Ліворуч в абетковому порядку наводять умовні позначення, символи, одиниці скорочення і терміни,праворуч - їх детальну розшифровку.

Нумерація сторінок наукової доповіді (реферату)

Сторінки роботи слід нумерувати арабськими цифрами без знака №, дотримуючись наскрізної нумерації в усьому тексті роботи. Титульний аркуш (перша сторінка роботи) включають до загальної нумерації сторінок роботи, але на ньому номер сторінки не проставляють, на наступних сторінках номер сторінки зазначають у правому верхньому куті сторінки без крапки у кінці.

Такі структурні частини, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел, не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: “1 ВСТУП” або “Розділ 6 ВИСНОВКИ”.


Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів

Розділи, підрозділи, пункти, підпункти роботи слід нумерувати арабськими цифрами. Розділи повинні мати порядкову нумерацію у межах викладу суті роботи; їх позначають арабськими цифрами без крапки, наприклад: Розділ 1. Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу та порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою; після номера підрозділу крапку не ставлять, наприклад: 2.3 (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти повинні мати порядкову нумерацію у межах кожного підрозділу. Номер пункту складають із номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених крапкою. Після номера пункту також ставлять крапку, наприклад: 1.1.1. Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Номер підпункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу, порядкового номера пункту і порядкового номера підпункту, відокремлених крапкою. Після номера підпункту ставлять крапку, наприклад: 1.1.1.1., а потім зазначають назву підпункту. Якщо розділ або підрозділ складається з одного пункту або пункт складається з одного підпункту, його нумерують. Якщо текст поділяють тільки на пункти, їх слід нумерувати, за винятком додатків, порядковими номерами.

Оформлення переліків

Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку. Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою або, не нумеруючи, – дефіс (-) це так званий перший рівень деталізації. Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації). Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня. Наприклад:

В організації є:

а) склад:

1) матеріалів;

2) готової продукції;

б) відділ реалізації.

Оформлення приміток

Примітки вміщують у роботі за необхідності пояснення змісту тексту, таблиці або ілюстрації. Їх розташовують безпосередньо після тексту, таблиці, ілюстрації, яких вони стосуються. Одну примітку не нумерують. Слово “Примітка” друкують з великої літери з абзацного відступу, не підкреслюючи, а після слова “Примітка” ставлять крапку і з великої літери у тому ж рядку подають текст примітки.

Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами з крапкою. У такому разі після слова “Примітка” ставлять двокрапку і в наступному рядку з абзацу після номера примітки з великої літери подають текст примітки, наприклад:

Примітка:

1. Текст першої примітки.

2. Текст другої примітки.

Загальні правила цитування та посилання на різні елементи

Текст наукової доповіді (реферату) може включати:

  • посилання, взяті в лапки та з індексом посилання на джерело з точними вихідними даними;

  • посилання, переказані власними словами автора наукової доповіді (реферату) (без лапок), але проіндексовані також, із точним зазначенням джерела цитування.

Цитування повинно бути повним, допускається пропуск слів, речень, абзаців без перекручення авторського тексту. Випущений текст замінюється трьома крапками. Розділовий знак, який стояв перед пропущеним знаком, не зберігається. Кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело. При непрямому цитуванні (переказі) слід бути гранично точним у викладі думок автора і давати відповідні посилання на джерело. Посилання у тексті роботи на джерело слід позначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: “... у працях [1–3] ...”. Якщо використовують відомості, матеріали з джерел із великою кількістю сторінок, то у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання у роботі, наприклад [27, с. 45]. У випадку вживання непрямих цитат, тобто, коли автору наукової доповіді (реферату) не вдалося знайти оригінал цитованого твору, посилання подають у такому вигляді: [Цит. за 17, с. 214].

Рекомендується в основному тексті давати посилання на особисті наукові праці, але лише у тому видку, якщо вони є. При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, додатки зазначають їх номери. При цьому слід писати: “... у розділі 3 ...”, “... дивись 2.3 ...”, “... відповідно до 1.2.3 ...” . Посилання на формули та рівняння роботи вказують порядковим номером формули чи рівняння у круглих дужках, наприклад: “... за формулою (2.1) ...”. За необхідності посилання на ілюстрації роботи вказують порядковий номер ілюстрації, наприклад: “... на рис. 1.2 ...” або зворот типу: “... як це показано на рис. 1.2”. На всі таблиці роботи повинні бути посилання у тексті, при цьому слово “таблиця” у тексті пишуть повністю наприклад: “... у таблиці 1.2 ...”. При повторному посиланні на таблиці та ілюстрації потрібно вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад: “... див. таблицю 1.3 ...” чи “...див. рисунок 1.2 ...”.

Розміщення та оформлення ілюстративних матеріалів

Ілюстративні матеріали (блок-схеми, схеми, графіки, діаграми, фотознімки, рисунки) разом з їх назвами слід розміщувати у роботі безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі матеріали мають бути посилання у роботі. Ілюстративні матеріали, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок роботи. Ілюстративні матеріали, розміри яких більше формату А4, враховують як одну сторінку. Аркуші більшого формату розміщують у кінці роботи після висновків чи рекомендацій (якщо вони є) у тому порядку, в якому вони згадуються у тексті. Рисунки, графіки, схеми, блок-схеми, діаграми, розміщені у роботі, мають відповідати вимогам стандарту. Ілюстративні матеріали нумерують арабськими цифрами без знаку № порядковою нумерацією у межах розділу, за винятком ілюстративних матеріалів, наведених у додатках. Наприклад: «Рис. 2. Експериментальні залежності сплаву від магнітного поля».

Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації у цьому розділі, відокремлених крапкою. Наприклад: “... Рисунок 1.2 ...” — другий рисунок першого розділу. Назва ілюстрації може бути під нею, після слова “Рисунок” та номера, наприклад: “Рисунок 3.2. Схема передачі інформації”.

Якщо ілюстрації створені не автором роботи, необхідно при поданні їх у роботі дотримуватись вимог чинного законодавства про авторські права, тобто давати посилання на бібліографічні відомості про джерело, звідки запозичені ілюстрації.

Оформлення таблиць

Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиці, яку слід розташовувати безпосередньо після тексту, в якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. Таблицю розташовують таким чином, щоб було зручно її читати без повороту переплетеного блоку роботи (чи з поворотом за годинниковою стрілкою). З нового рядка пишуть слово “Таблиця” з великої літери, після чого зазначають її порядковий номер.

Таблиці нумерують арабськими цифрами порядковою нумерацією у межах розділу, за винятком таблиць, наведених у додатках. Номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою, наприклад: “Таблиця 1.2” — друга таблиця першого розділу. Якщо у роботі одна таблиця, її нумерують згідно з вимогами. Таблиця може мати заголовок, який друкують малими літерами (крім першої великої) і вміщують над таблицею після її номера. Назва має бути стислою та відбивати зміст таблиці.

Таблицю з великою кількістю рядків необхідно переносити на наступну сторінку. При поділі таблиці на частини допускається її головок (заголовки стовпців) або бокових (заголовки рядків) заміняти відповідно номерами граф чи рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частині таблиці. Слово “Таблиця 1.2” та її назву вказують один раз зліва над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: “Продовження таблиці 1.2” із зазначенням номера таблиці. Заголовки граф таблиці починають з великої літери, а підзаголовки — з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф вказують в однині. Слово, що повторюється в якійсь графі, можна заміняти лапками, два та більше слів при першому повторенні заміняють словом “Те ж”, а далі — лапками. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то у ньому ставлять прочерк. На всі таблиці повинні бути посилання у тексті роботи.

Написання формул та рівнянь

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Формули та рівняння розташовують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки. Формули та рівняння у рефераті (за винятком формул та рівнянь, наведених у додатках) нумерують порядковою нумерацією арабськими цифрами у межах розділу. Номер формули або рівняння складають із номера розділу та порядкового номера формули або рівняння, відокремлених крапкою. Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння у круглих дужках у крайньому правому положенні на рядку, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний, нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. Номер групи формул, розміщених на окремих рядках та об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться у середині групи формул і звернене у сторону номера. Формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому після формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації. Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації:

а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово;

б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою перед її номером. Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні. Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта можна давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де» без двокрапки.

Оформлення додатків

Додатки слід оформлювати як продовження роботи на її наступних сторінках, розташовуючи додатки у порядку появи посилань на них у тексті роботи. Кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додатки повинні мати спільну з рештою роботи наскрізну нумерацію сторінок. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої повинно бути надруковане слово “Додаток” і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: “Додаток А”, “Додаток Б” і т. д. Текст додатку, за необхідності, можна розділити на підрозділи, пункти та підпункти, які слід нумерувати арабськими цифрами у межах кожного додатку. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) й крапку, наприклад: “А.2” (другий розділ додатку А), “Г3.1” (підрозділ 3.1 додатку Г) і т. д. Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, розміщені у тексті додатку, слід нумерувати арабськими цифрами у межах кожного додатка, наприклад: “Рисунок Г.2” — другий рисунок додатку Г; “Таблиця А.2” — друга таблиця додатку А, “формула (А.1)” — перша формула додатку А. У посиланнях на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння у тексті додатку рекомендується писати: “... на рисунку А.2 ...”, “... у таблиці А.1 ...”, “... за формулою (А.3) ...”. Переліки, примітки у тексті додатку оформлюють і нумерують, як і в основній частині. Джерела, що цитують тільки у додатках, повинні розглядатись незалежно від тих, які цитують в основній частині роботи. Вони повинні бути перелічені наприкінці кожного додатку у переліку посилань (список використаних джерел). Форма цитування, правила складання переліку посилань повинні бути аналогічними прийнятим в основній частині роботи.


^ 4. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАУКОВОЇ ДОПОВІДІ (РЕФЕРАТУ)


Оцінка наукової доповіді (реферату), яку надає передбачуваний науковий керівник майбутньої кандидатської дисертації і яка погоджується з членами екзаменаційної комісії з обраної наукової спеціальності, має об’єктивно засвідчити, наскільки повно і глибоко використані вступником до аспірантури наукові джерела у висвітленні теми дослідження; вміння автора ставити проблему, обґрунтовувати її наукове і соціальне значення, а також розуміння автором співвідношення між реальною проблемою та рівнем її концептуальності. Крім цього оцінюється повнота авторського висвітлення використаних джерел під кутом зору тієї проблеми, яка буде покладена в основу майбутньої дисертаційної роботи, глибина порівняльного аналізу стану досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі; володіння методами збирання та інтерпретації емпіричної інформації; самостійність роботи, її грамотність та оригінальність в осмисленні матеріалу; обґрунтованість поданих висновків і рекомендацій.




Разместите кнопку на своём сайте:
Документы




База данных защищена авторским правом ©kiev.convdocs.org 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Похожие:
Документы