Анализ       Справочники       Сценарии       Рефераты       Курсовые работы       Авторефераты       Программы       Методички       Документы     опубликовать

Міністерство праці та соціальної політики україни




Скачать 243.66 Kb.
НазваниеМіністерство праці та соціальної політики україни
Дата11.11.2012
Размер243.66 Kb.
ТипЛекція

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ


ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ

ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ


Ю.М.Маршавін


Ґенеза державної служби зайнятості України та її пріоритети на різних етапах розвитку


Навчально-методична розробка теми

модулю ГВ-1 «Роль і місце державної служби зайнятості в регулюванні ринку праці, реалізації конституційних прав громадян в сфері зайнятості» професійної програми підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів державної служби зайнятості України


Київ 2010


Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України (30 грудня 2009 року, протокол №8).


^ Маршавін Ю.М.

Ґенеза державної служби зайнятості України та її пріоритети на різних етапах розвитку: Навч.-метод. розробка – К.: ІПК ДСЗУ, 2010. – 21 с.


Подано навчально-методичні та інформаційні матеріали – програму теми, контрольні питання та тестові завдання для перевірки знань слухачів, список рекомендованої літератури, конспект лекції тощо.

Для використання під час занять і самостійної навчальної роботи слухачів центру підвищення кваліфікації ІПК ДСЗУ – керівних працівників та спеціалістів державної служби зайнятості України.


© Маршавін Ю.М., 2010

© Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), 2010


Тема ГВ-1.1 Лекція

Ґенеза державної служби зайнятості України та її пріоритети на різних етапах розвитку – 2 год.


11.1.1. Програма теми:


Об’єктивні передумови зародження органів трудового посередництва в Європі. Перші міжнародні норми і рекомендації з питань трудового посередництва, прийняті Міжнародною Організацією Праці. Створення державної служби зайнятості в Україні. Прийняття Закону України «Про зайнятість населення» і Положення про державну службу зайнятості. Глибока економічна криза в Україні в другий половині 1990-х рр., падіння обсягу виробництва, скорочення зайнятості населення. Включення Державного фонду сприяння зайнятості населення до складу Державного бюджету і наслідки цього рішення. Межа 1990-х – 2000-х рр. як визначальний етап розвитку державної служби зайнятості України: впровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, розробка і впровадження інноваційних технологій - ЄТОНН і ЄІАС. Переваги ЄТОНН і ЄІАС, їх значення для поліпшення якості соціальних послуг населенню і роботодавцям. Основні етапи розвитку сучасної державної служби зайнятості України.


11.1.2. Література для підготовки та проведення заняття


1. Закон України "Про зайнятість населення" від 21 листопада 1997 р. № 665 /97-ВР.

2. Закон України "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування". //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 23, ст.121.

3. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 14, ст.71.

4. Конвенція МОП 1919 року 2 Про безробіття.

5. Конвенція МОП 1948 року 88 Про організацію служби зайнятості.

6. Положення про державну службу зайнятості (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р., №47).

7. Маршавін Ю. Удосконалення технології надання соціальних послуг центрами зайнятості як інституційний чинник регулювання ринку праці. // Зайнятість та ринок праці. Міжвідомчий науковий збірник. - Випуск № 13. Рада по вивченню продуктивних сил АН України, 2000. - С. 138- 146.

8. Маршавін Ю. Закономірності зародження і розвитку ринку праці і їх особливості в Україні.// Економіка та держава. – 2004. - №5. – С. 7-13.

12. Маршавін Ю. Ринок праці та функціонування державної служби зайнятості. Навчально-методичний посібник. – К.: ІПК ДСЗУ, 1998. - 176с.

13. Маршавін Ю. Основні проблеми сучасного етапу впровадження Єдиної технології обслуговування незайнятого населення. // Бюлетень Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України. – 2002. - №1. – С. 8-13.

14. Маршавін Ю. Удосконалення технології обслуговування населення центрами зайнятості як фактор підвищення соціального захисту безробітних. // Соціальний захист.-2002.-№1.-С. 49-52.

15. Єдина технологія обслуговування населення в центрах зайнятості України-К.: ІПК ДСЗУ, 2000. – 300 с.

16. Лиса Я.О. Методичні рекомендації по вивченню теми «Сутність ЄІАС, принципи побудови та етапність переходу на нове програмне забезпечення роботи служби зайнятості». – К.: ІПК ДСЗУ, 2002. – 23с.

17. Маршавін Ю.М. Ринок праці та функціонування державної служби зайнятості. Навчально-методичний посібник. - К.: ІПК ДСЗУ, 2001. – 176 с.

18. Информатизация службы занятости Украины// Открытые системы.-2001.-№12.-С. 7-11.


^ 11.1.3. Перелік контрольних питань


1. Охарактеризуйте об’єктивні передумови зародження органів трудового посередництва в Європі.

2. Перелічте основні принципові засади побудови і функціонування державних органів трудового посередництва, що містилися у перших міжнародних нормах, прийнятих Міжнародною Організацією Праці.

3. Вкажіть, на базі якої організації створювалася Державна служба зайнятості в Україні, чому саме у 1991 році.

4. Перелічте закони і основні нормативно-правові документи щодо діяльності державної служби зайнятості, що були прийняти у 1991-1996 рр.

5. Призначення, юридичний статус і завдання Державного фонду сприяння зайнятості населення.

6. Як, на Вашу думку, віддзеркалилося на рівні соціального захисту безробітних і їх матеріальному забезпеченні включення Державного фонду сприяння зайнятості населення до складу Державного бюджету?

7. Розкрийте переваги для соціального захисту безробітних і їх матеріальному забезпеченні Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття перед Державним фондом сприяння зайнятості населення.

8. Чому, на Вашу думку, створення створення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і Єдиної технології обслуговування незайнятого населення приходиться на один і той же час – межу 1990-х–2000-х рр.?

9. Покажіть переваги Єдиної технології обслуговування незайнятого населення і Єдиної інформаційно-аналітичної системи для підвищення ефективності роботи центрів зайнятості і якості послуг населенню і роботодавцям.


^ 11.1.4. Тести для формування тестових завдань по перевірці знань теми


Тест 11.1.4-1. Основною причиною створення організацій (що пізніше були названі біржами праці), які на безплатній основі допомогали безробітним у пошуку роботи, наприкінці ХIХ сторіччя було:

А. Бурхливий розвиток промисловості.

Б. Масове бажання селян переїхати на постійне місце проживання у міста.

В. Перша промислова революція.

Г. Соціальна напруга, яку створювали великі маси вивільнених промислових працівників.

Тест 11.1.4-2. У Конвенцію 2 Міжнародної Організації Праці «Про безробіття» не йшлося про:

А. Необхідність виплати безробітним із страхових фондів на випадок безробіття допомоги по безробіттю не нижче прожиткового мінімуму.

Б. Необхідність створення центрального органу державних бюро зайнятості.

В. Створення при державних бюро зайнятості спеціальних консультаційні комітетів з числа підприємців і найманих працівників

Г. Систему безкоштовних державних бюро зайнятості.

Тест 11.1.4-3. Необхідність участі представників працівників і роботодавців у консультаційних комітетах при створенні в Європі державних бюро зайнятості обгрунтовувалося перш за все, як:

А. Захист від зловживань і шахрайств в діяльності бюро і як гарантія їхньої незалежності від держави і власників підприємств.

Б. Важливий крок на шляху створення соціального суспільства.

В. Запобіжна міра проти розповсюдження в Європі революційних настроїв з Росії.

Г. Наповнення реальним змістом ідеї соціального партнерства.

Тест 11.1.4-4. У червні 1991 р. в Україні було прийнято:

А.Положення про державну службу зайнятості

Б. Рішення про створення державної служби зайнятості

В. Закон України «Про зайнятість населення».

Г. Рішення про надання працівникам державної служби зайнятості статусу державних службовців.


Тест 11.1.4-5. Державний фонд сприяння зайнятості населення, який існував у 1991-1997 рр. відповідно до законодавства мав статус:

А. Самостійної фінансової системи.

Б. Складової частини Державного бюджету.

В. Самоврядованої фінансової організації.

Г. Одного із фондів державного соціального страхування.

Тест 11.1.4-6. Державний фонд сприяння зайнятості населення, який існував у 1991-1997 рр., утворювався за рахунок:

А. Внесків підприємств, установ, організацій (роботодавців).

Б. Внесків підприємств, установ, організацій (роботодавців) і відрахувань із заробітної плати найманих працівників.

В. Внесків підприємств, установ, організацій (роботодавців), відрахувань із заробітної плати найманих працівників і асигнувань Державного бюджету.

Г. Асигнувань Державного бюджету у розмірі 20 % загальної суми і асигнувань із місцевих бюджетів у розмірі 80 % загальної суми.

Тест 11.1.4-7. У стандартний зміст уніфікованих процедур і операцій ЄТОНН обов'язково входить такий цільовий блок:

А. Активізація власних зусиль клієнтів.

Б. Підвищення відповідальності спеціалістів центрів зайнятості за працевлаштування безробітних у адміністративному порядку.

В. Звітування безробітного за результати пошуку роботи перед собою, своєю сім'єю та суспільством.

Г. Розподіл приміщень центрів зайнятості, в яких надаються послуги безробітним і шукачам роботи, на 8 функціональних секторів.

Тест 11.1.4-8. Єдина інформаційно-аналітична система «Служба зайнятості» (ЄІАС) дозволяє:

А. Забезпечити вільний доступ до єдиного по всій Україні банку даних про вакансії і професійно-кваліфікаційний склад безробітних.

Б. Автоматизувати для шукачів роботи процес підбору їм роботи, навіть без їх присутності і бажання.

В. Забезпечити для роботодавців підбір претендентів на заміщення будь-якого вакантного робочого місця.

Г. В автоматичному режимі корегувати виконання процедур і операцій, що здійснюють спеціалісти центрів зайнятості, приводячи їх у відповідність до законодавства.


^ Опорний конспект лекції «Ґенеза державної служби зайнятості України та її пріоритети на різних етапах розвитку».


План.


1. Зародження органів трудового посередництва в Європі. Перші Конвенції і рекомендації Міжнародної Організації Праці з питань трудового посередництва та діяльності державних служб зайнятості.

2. Створення державної служби зайнятості в Україні, її інституційне облаштування.

3. Діяльність державної служби зайнятості України в умовах економічної кризи.

4. Впровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, розробка і впровадження інноваційних технологій - ЄТОНН і ЄІАС та їх значення для поліпшення якості соціальних послуг населенню і роботодавцям.

5. Основні проблеми і шляхи їх розв’язання на сучасному етапі розвитку державної служби зайнятості України.


Аналіз типів безробіття, їхніх причин підводить нас до усвідомлення необхідності пошуку механізмів, що дозволяють суспільству і державі впливати на скорочення того або іншого типу безробіття, а значить і його загального рівня. Одним із таких інституційних механізмів є служби зайнятості. Звичайно, їхня діяльність навряд чи безпосередньо впливає на скорочення циклічного, технологічного або інших типів вимушеного безробіття, причиною яких є макроекономічна політика держави, інші фактори, що лежать поза полем впливу служб зайнятості. У той же час на рівень фрикційного і структурного безробіття служба зайнятості може мати дуже суттєвий вплив. Допомагаючи людям швидше працевлаштуватися, а також знайти роботу, що найбільшою мірою відповідає їхнім здібностям і бажанням (тим самим скоротивши рівень майбутніх звільнень), служба зайнятості безпосередньо впливає на скорочення безробіття.

Таким чином, на ринку праці служба зайнятості властивими їй способами може ефективно впливати на зниження рівнів фрикційного і структурного, а іноді - інституційного типів безробіття, а значить - на його загальний рівень.

Завдання служби зайнятості полягає не просто у «з’єднанні» уже наявних суб’єктів ринку праці (осіб, що шукають роботу, і роботодавців), але і пошук у разі потреби тієї сторони, відсутність якої не дозволяє в даний момент іншій стороні укласти угоду1. Якщо ж можливості пошуку вичерпані і не принесли бажаного результату, то сучасні служби зайнятості прагнуть здійснювати професійне навчання тих, хто шукає роботу, розповсюджують інформацію про вільні робочі місця, залучають безробітних до підприємництва і самозайнятості тощо.

Зародження механізму сприяння особам найманої праці у пошуку роботи і підборі працівників власникам засобів виробництва відноситься до середньовіччя. Спочатку це не були органи або організації, які мали чітку організаційну форму. Процес купівлі-продажу робочої сили здійснювався на майданах і інших місцях міст, де стихійно збиралися ті, хто шукав роботу і хто підбирав працівників. У подібних місцях особи, що шукають роботу, і роботодавці безпосередньо вступали в контакт і обговорювали питання найму. Надалі на зміну місцям загального найму приходить певна спеціалізація, визначаються місця, де збираються представники тієї чи іншої спеціальності або професії, наприклад, теслі, муляри, садівники, конюхи і т.д.

У другій половині ХIХ сторіччя в Західній Європі виникають організаційно оформлені організації з трудового посередництва (діяльність, спрямована на здійснення допомоги особам, які шукають роботу, у працевлаштуванні, а роботодавцям - у підборі працівників). Їхніми засновниками були в деяких випадках приватні особи, в інших - благодійні організації, у третіх - профспілки, у четвертих - муніципалітети, у п’ятих - організації роботодавців. Звичайно, ці установи обслуговували тільки «своїх» клієнтів (наприклад, профспілкові - тільки членів даної профспілки). Тому нерідко одночасно в тих самих містах було декілька подібних установ різного походження.

Бурхливий розвиток промисловості наприкінці ХIХ сторіччя, масове переселення селян у міста привели до виникнення величезної кількості осіб, що шукали роботу, які нерідко ставали джерелом соціальної напруги, створювали проблеми органам влади. Це змушувало останніх шукати можливості для створення інститутів, здатних на безплатній основі надавати допомогу безробітним у пошуках роботи в усіх галузях економіки, залишаючись нейтральними у класовому протистоянні. Наприкінці ХIХ - початку ХХ сторіч у Європі розвиваються комунальні (муніципальні) органи трудового посередництва.

Зародження органів трудового посередництва проходило в такий спосіб. У Німеччині у першої половини XIX сторіччя з ініціативи ряду доброчинних товариств і ремісничих цехів були створені контори сприяння робітникам у пошуках роботи. Дещо пізніше за організацію посередницьких бюро взялися профспілки. Одним із перших заснувань цього типу стало Лейпцігське посередницьке бюро, засноване в 1864 році. Успішна діяльність профспілок з трудового посередництва викликала прагнення підприємців до організації власних бюро. Завдяки заступництву з боку уряду, в останнє десятиліття XIX сторіччя бюро найму були створені підприємцями в багатьох великих містах. У 1880-90 рр. біржі праці організував ряд муніципалітетів. У 1916 році уряд зобов’язав усі муніципалітети створити біржі із паритетним управлінням.

В Англії посередницькі бюро виникли наприкінці XIX сторіччя з ініціативи тред-юніонів для обслуговування винятково членів профспілок. У 1902 році в ряді міст створюються муніципальні бюро сприяння у працевлаштуванні робітників, а в 1920 році усі вони були підпорядковані Міністерству праці. При них діяли паритетні комісії, що призначалися урядом із представників працівників і роботодавців. Незважаючи на надзвичайно розвинуту мережу державних бірж праці, посередницькі бюро профспілок продовжували діяти, обслуговуючи переважно кваліфікованих робітників та службовців.

У Франції трудове посередництво зародилося також з ініціативи профспілок. Перші біржі праці були організовані в 1887 році у містах Парижі і Пімі. З 1911 року держава розпочала субсидіювати систему бірж через муніципалітети. Потім створюються центральне відомство і регіональні органи керівництва біржами праці.

Після першої світової війни домінуючою тенденцією в Європі стало об’єднання бірж праці в загальнодержавні системи, координація діяльності яких здійснювалася центральними державними органами: міністерствами праці (в Англії, Німеччині, Бельгії), спеціально створеними для цього відомствами (в Італії, Австрії, Франції, Голландії). У більшості країн в управлінні як окремими біржами, так і усією їх системою брали участь організації робітників і роботодавців.

У дореволюційній Росії спроби організації трудового посередництва робилися цеховими касами взаємодопомоги, а також земствами і міськими органами самоврядування у другій половині XIX сторіччя. Але всі вони закінчувалися невдачею. Установи з трудового посередництва були організовані лише в 1908 році у Петербурзі, а в 1913 році - у Москві (біржа праці ім. Т. М. Морозова), потім біржі праці були організовані й у деяких інших містах. До лютневої революції 1917 р. у Російській імперії діяло тільки 6 постійних бірж праці і декілька їхніх тимчасових відділень (так званих «кореспондентських пунктів»). У серпні 1917 року Тимчасовий уряд видав положення про біржі праці, в основу якого лягли чотири принципи: добровільність звернення як безробітних, так і роботодавців; призупинення трудового посередництва стосовно тих підприємств, на яких відбувалися трудові конфлікти або страйки; паритетна форма управління біржами; безкоштовні посередницькі послуги. Відповідно до даного положення передбачалося відкриття бірж праці у містах із населенням не менше 50 тис. осіб. Біржі повинні були здійснювати реєстрацію попиту і пропозиції робочої сили, надавати посередницькі послуги по найму, вести статистику і систематизацію відомостей про ринок праці. Проте, суттєвого впливу на регулювання ринку праці вони в той час зробити не змогли, тому що обслуговували потреби підприємств у додатковій, як правило, некваліфікованій робочій силі. Їхній контингент складався в основному з різноробочих і робітників-будівельників, головним чином недавніх селян, декласованих елементів міста. Серед кваліфікованих робітників біржі популярністю не користувалися, будучи свого роду «товкучкою» тих, хто потребував роботи, не маючи ні спеціальності, ні кваліфікації.

В Україні, що входила до складу Російської імперії, перші біржі праці були створені напередодні першої світової війни в Одесі і Харкові. Світова, а потім громадянська війни стали на перешкоді створенню цілісної системи трудового посередництва.

На повоєнний період припадає прийняття перших міжнародних норм і рекомендацій з питань трудового посередництва. У 1919 році Міжнародна Організація Праці прийняла Конвенцію № 2 «Про безробіття», в якій країнам-учасникам рекомендувалося організувати систему безкоштовних державних бюро зайнятості під контролем центрального органу, створити при бюро консультаційні комітети з числа підприємців і трудящих. У прийнятій з цього питання Рекомендації №1 країнам-учасницям також пропонувалося організувати страхування на випадок безробіття.

Участь представників працівників і роботодавців в управлінні трудовим посередництвом розглядалась "як захист від зловживань і шахрайств на біржах і як гарантія їхньої незалежності від держави і власників підприємств".

У 1960-ті рр. поступово сформувалося уявлення про те, що зайнятість не є тільки результатом організації ринку праці. Оскільки навіть після корегування дисбалансів між попитом і пропозицією робочої сили не завжди досягається повна зайнятість. Тому необхідно тісне сполучення двох напрямків: державної політики, спрямованої на розширення сукупного попиту і регулювання грошово-кредитної, фіскально-бюджетної і зовнішнє-економічної політики; та підвищення ролі такого інституту ринку праці, як служба зайнятості. Ії завдання поступово трансформуються від простої фіксації вільних робочих місць і замовлень на працівників від роботодавців, до пошуку нових можливостей і шляхів зменшення дисбалансу між попитом і пропозицією на ринку праці.

З метою створення умов для реалізації права громадян на працю і забезпечення соціального захисту тимчасово незайнятого населення у грудні 1990 року уряд України реорганізував службу працевлаштування в державну службу зайнятості. У березні 1991 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про зайнятість населення», у якому містяться головні принципи діяльності служби зайнятості, її обов`язки і права. У червні 1991 року Кабінет Міністрів України затвердив Положення про державну службу зайнятості, де детально виклав її організаційну структуру, головні завдання, права, відповідальність і місце в системі органів державної влади. З цього часу служба зайнятості України є важливим інструментом регулювання ринку праці і соціального захисту тимчасово незайнятого населення.

При створенні системи трудового посередництва влада незалежній Україні зштовхнулася з такими основними проблемами.

По-перше, відсутність нормативно-правової бази і досвіду законотворчості в цій сфері. Біржі праці, як інститут ринкового суспільства, були ліквідовані в Радянському Союзі у 1930 р., а всі наступні роки Радянська влада вирішувала проблему дефіциту робочої сили, а не дефіциту робочих місць.

По-друге, створення нової системи не було забезпечено кадрами, які б мали хоча б елементарне уявлення про функції, завдання, форми і методи трудового посередництва, діяльність центрів зайнятості.

По-третє, центри зайнятості довелося створювати за повній відсутності матеріально-технічної бази - приміщень, обладнання, комп'ютерної техніці, оскільки існувавши бюро в більшості випадків працювали на орендованої базі, яка зазвичай складалася із однієї невеликої кімнати.

Але головною була четверта проблема - неприйняття суспільством ідеї про необхідність державної служби, яка б займалася трудовим посередництвом. Громадськість і навіть представники влади не могли зрозуміти, як може після 60-ті років недостачі робочої сили виникнути її надлишок, чому люди не можуть працевлаштовуватися самостійно, навіщо їм потрібен соціальний захист під час пошуку роботи.

У 1991 р. було прийнято низку нормативних актів щодо діяльності державної служби зайнятості.

У червні 1991 року Кабінет Міністрів України затвердив положення про державну службу зайнятості, в якому детально виклав її організаційну структуру, основні задачі, права, відповідальність і місце в структурі органів державної виконавчої влади, порядок призначення керівних кадрів, систему формування штатів і оплати їхньої праці.

В цей же час (червень 1991 р.) Кабінет Міністрів України прийняв Положення про порядок реєстрації, перереєстрації громадян як безробітних, виплати допомоги по безробіттю; Положення про організацію оплачуваних громадських робіт; Положення про організацію професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки вивільнених працівників і незайнятого населення; Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення та ін.

З червня 1991 року почав формуватися Державний фонд сприяння зайнятості населення - самостійна фінансова система, що утворювалася за рахунок обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій (тобто, роботодавців). За законодавством кошти цього фонду не входили до складу Державного і місцевих бюджетів, а знаходилися в розпорядженні державної служби зайнятості та розподілялися між державним і регіональними рівнями - на державному рівні зосереджувалося 20 % загальної суми, на обласному - 80 %. Кошти фонду витрачалися на фінансування допомоги по безробіттю, програм професійного навчання і професійної орієнтації безробітних, оплачуваних громадських робіт, створення додаткових робочих місць, сприяння підприємництву і самозайнятості безробітних.

З перших років функціонування державної служби зайнятості її керівництво, Міністерство праці розуміли, що без формування сучасного кадрового потенціалу ті складні проблеми, що стоять перед службою, неможливо вирішувати. Саме тому ще в липні 1991 р. був створений Інститут підготовки кадрів, вищий навчальний заклад системи післядипломної освіти, який здійснював підвищення кваліфікації і перепідготовку (надання на базі існуючої другої вищої освіти) керівників і спеціалістів центрів зайнятості України. В 1996 р. рішенням Уряду спеціалістам центрів зайнятості був наданий статус державних службовців.

Уряд, керівництво Міністерства праці та державної служби зайнятості із самого початку зробили акцент в діяльності служби на засоби активного сприяння зайнятості. З цією метою у 1994 р. вони ініціюють прийняття Кабінетом Міністрів концепції державної системи професійної орієнтації населення, актуалізують інші нормативні акти, зокрема, Положення про організацію оплачуваних громадських робіт, нормативні документи, що регламентували організацію професійного навчання безробітних.

В цей період рівень безробіття виміряється частками відсотку, вакантних робочих місць набагато більше, ніж бажаючих їх зайняти. У суспільстві неминучість безробіття не сприймається, люди не готові віднести можливість настання безробіття до себе.

У 1996-1998 рр. Україна опинилася у глибокій економічної кризі. Обсяги виробництва впали майже на 60 %, кількість робочих місць в економіці країни стрімко впала, рівень безробіття зростав: 1995 р. – 5,6% (за його вимірюванням по методології МОП); 1996 р. – 7,6%; 1997 р. – 8,9%. Зростає чисельність незайнятих громадян, які звертаються за послугами до центрів зайнятості. У ряді міст і районів центри зайнятості не справлялися з простою реєстрацією всіх осіб, що зверталися до них, виникали тривалі черги. Поглиблення фінансово-бюджетної кризи примусило владу включить Державний фонд сприяння зайнятості населення до складу Державного бюджету, використовувати кошти фонду на інші загальнодержавні потреби. Тому виникають перебої з виплатою допомоги по безробіттю, фінансуванням програм активної підтримки, перш за все професійного навчання. А безробіття продовжувало зростати, причому насамперед в його прихованій формі. Перша форма - примусове відправлення працівників у тривалі (по декілька місяців) неоплачувані відпустки, друга – перевід трудящих на скорочений робочий день і робочий тиждень. З метою вивільнення фінансових ресурсів на забезпечення допомоги по безробіттю скорочуються витрати на активні заходи і адміністрування. Зокрема, ліквідуються обласні центри профорієнтації та обласні учбові центри профнавчання вивільнюваних працівників і незайнятого населення (вони реорганізуються у відділи обласних центрів зайнятості).

З метою подолання цієї кризи у липні 1997 р. за ініціативою Міністерства праці зроблено перші кроки з впровадження соціального страхування на випадок безробіття. І хоча страховий фонд не створювався, і не приймалося відповідне законодавство. але фактично було відроджено самостійність попереднього Фонду, тільки за іншими назвою і принципами формування. Тепер внески до нього сплачували роботодавці й наймані працівники. Був встановлений збір на данні цілі в таких розмірах:

- для підприємств, організацій, установ (незалежно від форм власності) -1,5% фактичних витрат на оплату праці;

- для працівників - 0,5% від суми оподаткованого прибутку.

Ця система стала попередником дійсно страхової системи на випадок безробіття.

Економічна криза далі поглиблюється, адже, безробіття зростає і досягає максимуму в 13% у 1999 р. (у 1997 р. – 8,9%; у 1998 р. – 11%).

В умовах зростання безробіття, різкого збільшення кількості звернень громадян до центрів зайнятості Уряд, Міністерство праці, Державний центр зайнятості шукають шляхи підвищення ефективності соціальних послуг на ринку праці, покращення їх якості. Цей пошук активізувався у кінці 1990-х рр. і здійснювався за трьома напрямами: удосконалення нормативно-правової бази сприяння зайнятості населення, зокрема шляхом введення соціального страхування на випадок безробіття, прийняття інших нормативних актів, що дозволяють адекватно реагувати на процеси, що відбувалися на ринку праці; удосконалення технологій центрів зайнятості щодо обслуговування населення; впровадження багатоцільової інформаційно-аналітичної автоматизованої системи державної служби зайнятості.

Для підвищення ефективності процесу сприяння працевлаштування шукачів роботи, підвищення культури обслуговування клієнтів на межі 1990–2000-х рр. була розроблена і запроваджена Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості (далі - ЕТОНН). Вона дає змогу значно посилити економічну і соціальну ефективність послуг на ринку праці. В основу ЕТОНН покладені наступні принципи:

- забезпечення інтегрального підходу до надання соціальних послуг, пов'язаних з активізацією безробітних, та підвищенням їх конкурентноздатності на ринку праці, з заходами щодо пошуку і підбору роботи;

- зміцнення співробітництва клієнтів і спеціалістів служби зайнятості в пошуках найбільше ефективних шляхів працевлаштування;

- пріоритетність послуг центру зайнятості щодо пошуку і підбору роботи перед іншими видами послуг;

- активізація власних зусиль безробітних у пошуках роботи;

- забезпечення взаємодії з роботодавцями на основі взаємовигоди і роз'яснення соціального значення послуг центрів зайнятості;

- поєднання оптимальної організації праці персоналу центру зайнятості із змістом послуг клієнтам на кожному етапі їх обслуговування;

- спеціалізація і поділ праці персоналу служби зайнятості;

- створення умов для високопродуктивної праці співробітників центрів.

Спираючись на вказані принципи, розроблено стандартний зміст уніфікованих процедур і операцій, що здійснюють спеціалісти центрів зайнятості при наданні шукачам роботи соціальних послуг, які можна об'єднати в наступні цільові блоки:

1. Зміцнення взаємодії з роботодавцями.

2. Активізація власних зусиль клієнтів щодо влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім'єю та суспільством.

3. Розподіл приміщень центрів зайнятості на 8 функціональних секторів: довiдково-інформаційний; самостійного пошуку вакансій; профiнформацiйний; реєстрацiйно-приймальний; активної підтримки безробітних; взаємодії з роботодавцями; навчання та психологічного розвантаження персоналу; адміністративно-господарський.

Запропоноване розміщення функціональних секторів – створення великих просторових зон, де можуть надаватися декілька послуг, дозволяє позбавитися черг, наблизити послуги до клієнта - пакет послуг надається з перших хвилин відвідування ним центру зайнятості. У 2004 р. розпочата робота щодо удосконалення даної технології. З метою забезпечення гендерної рівності в приміщеннях центрів зайнятості створюються спеціальні функціонально-просторові зони щодо обслуговування молоді, дитячі куточки, де жінки можуть залишити дітей під час отримання послуг, комп'ютерні зали вільного доступу до Інтернет і професійного самовизначення молодих громадян.

Інструментом підтримки процесу надання послуг шукачам роботи і роботодавцям, забезпечення відповідності їх змісту вимогам ЄТОНН є Єдина інформаційно-аналітична система «Служба зайнятості» (далі – ЄІАС). Завдяки ЄІАС відбувається створення єдиного інформаційного простору, поповнення та оновлення єдиного по всій Україні банку вакансій і професійно-кваліфікаційного складу безробітних, забезпечується вільний доступ до нього. ЄІАС складається із програмного забезпечення, єдиного для базових, регіональних та Державного центрів зайнятості, комп'ютерного парку уніфікованих для всієї системи ПЕОМ та серверів, локальних та глобальної комп'ютерної мереж, телекомунікаційного зв'язку і містить 17 підсистем та близько 200 функціональних складових програмного забезпечення щодо надання соціальних послуг. ЄІАС дозволила автоматизувати для шукачів роботи процес підбору інформації про вакансії, для роботодавців – претендентів на заміщення вакантних робочих місць, відстежувати правильність виконання процедур і операцій в процесі надання послуг клієнтам, їх відповідність законодавству. Дана система допомагає спеціалістам центру зайнятості більш обґрунтовано визначити конкретні заходи активної підтримки безробітних в залежності від їх професійних і особистих якостей. Також дана система дозволила автоматизувати статистичний облік та оптимізувати документообіг в центрах зайнятості, що надало можливість спеціалістам зосередити увагу на безпосередній співпраці з клієнтами, покращенні змісту соціальних послуг. ЄІАС побудована за принципом 3-ланкової архітектури шляхом введення додаткової ланки між клієнтом і сервером. При цьому на верхньому рівні реалізується функція зберігання даних, на проміжному - основна обробка, за нижчою ланкою (автоматизоване робоче місце спеціаліста центру зайнятості) залишається функція введення даних і представлення результатів.

Засоби ЄТОНН і ЄІАС дозволяють посилити індивідуалізацію послуг, піднести рівень доступності інформації до клієнтів через Інтернет портал та встановлення комп'ютерів вільного доступу і татч–скрінів у місцях загальнодоступних для широкого кола користувачів.

Отже, основними етапами розвитку сучасної державної служби зайнятості України є таки.

1-й: 1991–1995 рр. – період інституційного облаштування: нормативна база, кадри, координаційні комітети сприяння зайнятості населення, матеріально-технічна база.

2-й: 1995–2000 рр. – етап набуття досвіду виконання центрами зайнятості елементарних функцій, зокрема, реєстрація безробітних і виплата допомоги по безробіттю, направлення незайнятих громадян на профнавчання. У цей період також впроваджується методологія МОП щодо аналізу економічної активності населення та визначення рівня безробіття.

3-й: 2001–2004 рр. – впровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Розробка і впровадження інноваційних технологій - ЄТОНН і ЄІАС.

4-й: 2004–2006 рр. – зміцнення матеріально-технічної бази.

5-й: 2006–поточний час – удосконалення технологій активного сприяння зайнятості населення.

^ Ключові слова і терміни. Механізм трудового посередництва. Органи трудового посередництва. Біржа праці. Державний фонд сприяння зайнятості населення. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості (далі - ЕТОНН). Конвенція Міжнародної Організації Праці. Рекомендація Міжнародної Організації Праці. Економічна криза. Обсяг виробництва. Єдина інформаційно-аналітична система «Служба зайнятості» (ЄІАС). Індивідуалізація послуг. Інтернет портал.

^ Навчальне видання


Маршавін Юрій Миколайович


Ґенеза державної служби зайнятості України та її пріоритети на різних етапах розвитку


Науково-методична розробка теми


Відповідальний за випуск М.М. Руженський

Комп’ютерний набір: Ю. Матвєєва


Підписано до друку 19.02.2007р. Формат 60 х 84 1/16 Папір офсетний.

Друк ротаційний. Ум. друк. 0,85. Тираж 35 прим. Зам. №_____




Свідоцтво про внесення суб’єкт видавничої справи до державного реєстру видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції. Серія ДК № 1805 від 25.05.2004.


Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України

(ІПК ДСЗУ)

03038 Київ -38, вул. Нововокзальна, 17

Тел./факс 536-14-85

1 Ефективність цієї роботи багато в чому визначається досконалістю інформаційних технологій, які використовують служби зайнятості.




Разместите кнопку на своём сайте:
Документы




База данных защищена авторским правом ©kiev.convdocs.org 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Похожие:
Документы