Анализ       Справочники       Сценарии       Рефераты       Курсовые работы       Авторефераты       Программы       Методички       Документы     опубликовать

Міністерство праці І соціальної політики України Академія педагогічних наук України Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України Кафедра психології психологія особистості безробітного




НазваниеМіністерство праці І соціальної політики України Академія педагогічних наук України Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України Кафедра психології психологія особистості безробітного
страница1/14
Дата11.11.2012
Размер3.11 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

ІІІ Всеукраїнська наукова-практична конференція





Міністерство праці і соціальної політики України

Академія педагогічних наук України

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України

Кафедра психології


ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ БЕЗРОБІТНОГО

(матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції)

26 травня 2006 року


Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол № 3 від 26 квітня 2006 р.


Київ 2006

УДК 159.9


ББК 88
^

П

Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу ІПК ДСЗУ заборонено

-86




Матеріали друкуються в редакції авторів без змін




П-86 Психологія особистості безробітного / Матеріали ІІІ-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції (26 травня 2006 р.). – Відп. Ред. О.В. Киричук. – К.: Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, 2006. – с.


У матеріалах конференції висвітлюється широкий спектр питань психології безробітного, зокрема: теоретико-методологічні проблеми безробіття; рушійні сили активності безробітного на ринку праці; психологічні проблеми професійного навчання; форми і методи надання психологічної допомоги і підтримки безробітним в центрах зайнятості України.


Редакційна колегія:


^ Киричук О.В. – дійсний член АПН України, доктор педагогічних наук,

професор, головний редактор;

Маршавін Ю.М. – канд. історичних наук, доцент;

Туленков М.В. – канд. соц. наук, доцент;

Лукашевич М.П. – доктор філософських наук. професор;

Колесникова В.Ф. – канд. психологічних наук, доцент (заступник головного редактора).


^

© Інститут державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), 2006



зміст


розділ І. Теоретико-методологічні засади ПСИХОЛОГІЇ безробітного


Маршавін Ю.М.

індивідуалізація соціальних послуг безробітним як засіб підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості

5

Киричук О.В.


теоретико-методологічні засади дослідження комунікативної діяльності аплікантів

15

Побірченко Н.А.

Розвиток життєвої перспективи у безробітних в умовах ринкових відносин

23

Становських З.Л.

Рефлексивна культура безробітного та зміни професійної самоідентичності

29

Рибалка В.В.

культурно- психологічна переоцінка безробітним цінності власної особистості як чинник адекватної поведінки на ринку праці

35

Розділ ІІ методи і процедури психодіагностики активності безробітного




Лукашевич М.П.

методика оценки выявления темперамента работника на его рабочее поведение, в соответствии с его типом личности (по к.юнгу)

48

Коляденко Н.В.

Півень Л.М.

Шароварська С.В.

Дослідження поведінкових стратегій безробітних

58

Логвиненко В.

психологічні властивості безробітних з різними стратегіями поведінки

62

Фролова О.В.

гендерні особливості сприйняття когнітивної репрезентації апліканта на ринку праці

76

Алексєєва А.В

Маскулінність/фемінність як чинник професійної самореалізації особистості в ситуації безробіття

89

Матвієнко Л.І.

психологічні характеристики мотиваційної сфери безробітних різних категорій

96

Нагорна Л.Б.

інтернальність-екстернальність в контексті стратегій аплікантів на ринку праці

102

Волошина І.Ю.

особливості емоційно-почуттєвої складової в системі комунікативної діяльності апліканта в малій соціальній групі

105

Губанова Н.І.

особливості когнітивної складової в системі комунікативної діяльності апліканта в малій соціальній групі

113

Вітязь І.М.

Самоактуалізація як фактор соціально-комунікативної активності на ринку праці

117

Верьовкіна О.В.

особливості схильності аплікантів до конфліктної поведінки

122

Туленкова І.М.

соціально-трудові очікування безробітних на ринку праці

128

Музичук О.О.

особливості психічних станів безробітних

131

Тарнавський Ю.А.

арм психолога для вивчення особистості безробітного

135


розділ ІІІ. Психологічна допомога і підтримка безробітного на ринку праці


Ляміна Л.Є.

психологічні аспекти індивідуалізації роботи з безробітними в службі зайнятості

143

Корчевна О.В.

психологічна підтримка безробітних у формуванні КОНСТРУКТИВНОЇ активності на ринку праці

149

Гридковець Л.М.

психологічні засади подолання безробіття серед багатодітних матерів

155

Міропольська М.А.

профорієнтаційні послуги в державній службі зайнятості: організаційно-психологічний аспект

160

Марченко І.

корекція ставлення до професії в процесі професійної переорієнтації

171

Єгорова Є.В.

неперервна профорієнтація як умова подолання безробіття

177

Захарова М.А.

вплив профконсультації та перенавчання на емоційно-мотиваційну сферу безробітного

182

Зубалій Н.П.

особистісний саморозвиток аплікантів в контексті позитивного ставлення до учіння

186

Мельник С.В.

адаптація безробітних до зміни професії

191

Шелест І.І.

О. Михайлечко

вплив ціннісних орієнтацій та інтелектуальних здібностей на успішність професійного навчання

197



розділ іV.стратегії та технології профілактики безробіття


Панченко В.І.

психологічна підтримка як фактор особистісної і ПРОФЕСІЙНОЇ реалізації „Груп ризику” учнівської молоді

202

Сорокіна О.А.

Масюкевич І.А.

переваги та недоліки студентської зайнятості

211

Татаурова Г.П.

розвиток відповідальності особистості в умовах навчально-професійної діяльності

217

Злочевська Л.С.

самооцінка особистісних якостей як чинник подолання безробіття

221

Герасіна С.В.

розвиток самоповаги особистості як чинник попередження незайнятості у випускників птнз

228

Шелест І.І.

Маслова В.

індивідуально-типологічні властивості та вибір професійного середовища у старшокласників

233

Вінник Н.Д.

Компетентнісний підхід в професійній освіті як фактор профілактики безробіття

236

Литвинова Н.І.

розвиток творчого потенціалу учнів ПТОЗ головна передумова запобігання безробіття

247

Русова В.В.

розвиток здатності учнівської молоді до самоактуалізації як передумова майбутньої ефективної активності юної особистості на ринку праці

253

Бондарчук Л.В.

пошук нових стратегій і технологій профілактики синдрому вигорання у персоналу служби зайнятості

262



розділ І


теоретико-методологічні засади психології особистості безробітного

Маршавін Ю.М.

(м. Київ)

Індивідуалізація соціальних послуг безробітним як засіб підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості


Останнім часом на ринку праці України відбуваються позитивні процеси. Відповідно до Програми зайнятості населення у 2005 р. створено нові робочі місця, на які прийнято 1139,2 тис. осіб. У результаті цих та інших заходів рівень зайнятості населення у віці 15–70 років підвищився з 56,7 до 57,7%, рівень безробіття знизився на 1,4 відсоткових пункта та становив 7,2% економічно активного населення зазначеного віку. І хоча рівень зайнятості в Україні нижчий за середній рівень в Європейському Союзі, але він співвіднесний з аналогічними показниками в Угорщині, Італії, Польщі, Словаччині та Греції. Зростання рівня зайнятості спостерігалося у 24 регіонах, за винятком АР Крим, Одеської області та м. Києва. У цілому, якщо не враховувати професійні й територіальні розбіжності, можна говороти про досягнення в країні кількісної відповідності робочих місць і шукачів роботи, або про наявність на кожного зареєстрованого безробітного вільного робочого місця. У промисловому секторі економіки більшості регіонів безробіття знизилося майже до природного рівня. Для багатьох міст, насамперед великих, характерним став навіть дефіцит певних категорій кваліфікованих робітників та інженерних працівників.

У середньому по Україні понад 70% реальних безробітних користувалися послугами державної служби зайнятості, а в АР Крим, Закарпатській, Кіровоградській, Івано-Франківській, Полтавській, Сумській, Вінницькій та Рівненській областях – понад 80%. У Тернопільський області кількість осіб, зареєстрованих у центрах зайнятості, перевищила кількість безробітного населення, визначену за результатами обстежень домогосподарств за методологією МОП.

Протягом 2005 р. різноманітні послуги та матеріальне забезпечення в державній службі зайнятості отримали 2,9 млн. незайнятих громадян – що на 12,9 тис. менше, ніж у 2004 р., що пов'язане із скороченням реального рівня безробіття. Крім того, на 8,1 тис. зменшилась кількість осіб, зареєстрованих безробітними. Покращенню ситуації на ринку праці сприяла ефективна діяльність державної служби зайнятості. Кількість громадян, які отримали роботу за направленням центрів зайнятості у 2005 р., збільшилася порівняно з 2004 р. на 65,6 тис. осіб, а рівень працевлаштування незайнятих громадян зріс до 36,4%.

Водночас на ринку праці проявилися нові, багато в чому суперечливі тенденції і процеси.

Серед них окремо слід виділити професійно-кваліфікаційний дисбаланс робочої сили. Наявність фахівців, які не мають попиту на ринку праці, поєднується з дефіцитом працівників багатьох професій та спеціальностей, що свідчить про певну неузгодженість підготовки кадрів навчальними закладами з потребами ринку праці. Це явище розвивається на фоні збільшення масштабів старіння зайнятих працівників: вік кожної шостої економічно активної людини перевищує 50 років, серед осіб пенсійного віку майже чверть є зайнятими. Їх масове вибуття із складу робочої сили в кінці поточного – на початку наступного десятиріччя потребуватиме відповідного заміщення молоддю. Однак з різних причин, перш за все через вади в трудовому вихованні, значна частина молоді не налаштована на мобілізацію власних сил, чесну й наполегливу працю, здобуття професії, активний пошук роботи.

У населення знизилася мотивація до праці, збільшилась частка неробів, соціально байдужих осіб, набули поширення утриманські настрої, багато хто опустив руки, не намагаючись адаптуватися до вимог ринкової економіки.

Хоча на селі останнім часом рівень зайнятості зростав, а рівень безробіття за минулий рік знизився з 7,8 до 5,7%, однак це – тільки видима частина айсберга. Фактично зростання зайнятості відбулося не за рахунок розширення сільськогосподарського виробництва, створення тут додаткових робочих місць, а насамперед через залучення сільських мешканців до міст у промисловий сектор економіки та їх міграцію в інші регіони. В результаті багато тисяч так званих маятникових мігрантів змушені щоденно витрачати левову частку свого часу і коштів на поїздки на роботу до міст або працювати далеко від своїх домівок, дітей і близьких.

На цьому фоні динамізм, набутий у 2001–2004 рр. державною службою зайнятості, поступово втрачається. За останній рік знизилися темпи зростання:

питомої ваги безробітних, охоплених послугами служби зайнятості, у загальній чисельності осіб, визнаних безробітними за методологією МОП, – з 27 до 10,6%;

рівня працевлаштування осіб, зареєстрованих в ЦЗ, – з 9,7 до 7,4%;

кількості безробітних, працевлаштованих за допомогою служби зайнятості, що припадає на одного її штатного співробітника, – з 9,8 до 3,7%.

Отже, можна говорити про зниження ефективності певних форм і методів роботи центрів зайнятості.

На думку автора, сьогодні пов’язувати проблему підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості тільки з якомога повнішим використанням можливостей Єдиної технології обслуговування незайнятого населення (далі – ЄТОНН) і Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Служба зайнятості” (далі – ЄІАС) є помилкою. Звичайно, ЄТОНН сприяє активізації безробітних, посиленню цілеспрямованості зусиль спеціалістів служби зайнятості в наданні їм допомоги в пошуку роботи, а повніше використання аналітичних можливостей ЄІАС дає змогу всебічно враховувати особисті якості людини при сприянні її працевлаштуванню, обгрунтованіше підбирати вакансії для шукачів роботи і заходи їх активної підтримки.

Проте кардинальні зміни, що відбуваються на ринку праці, викликають необхідність серйозної зміни акцентів у діяльності підрозділів державної служби зайнятості, корегування технологій, форм і методів роботи, приведення їх у відповідність із вимогами часу.

На наш погляд, у сільських населених пунктах необхідно приділити увагу перш за все залученню безробітних до самозайнятості і підприємницької діяльності. Спрямувати їх зусилля насамперед на створення соціальної інфраструктури на селі: відкриття майстерень з ремонту побутової техніки, взуття, одягу, кав'ярень, перукарень, створення кооперативів із закупівлі в селян надлишків овочів і фруктів та їх переробки, надання транспортних послуг, організацію місць відпочинку тощо. Для деяких регіонів надзвичайну привабливість набуває зелений туризм.

^ У роботі з молоддю не можна обмежуватися тільки бронюванням на підприємствах певної кількості робочих місць (у межах 5-відсоткової квоти), або створенням для працевлаштування молоді додаткових робочих місць шляхом надання дотацій роботодавцям, або тільки обслуговуванням молодих людей у межах технологічного ланцюжка ЄТОНН. Спеціалісти державної служби зайнятості разом із педагогічною громадськістю, спеціалістами місцевих підрозділів Міністерства у справах молоді та спорту, молодіжних бірж праці мають різноманітними засобами впливу формувати в молодих людей таку систему цінностей, за якої повага до праці стає стрижнем духовної сфери особистості.

Центри зайнятості на підставі аналізу мають інформувати органи державної влади, управління освіти, навчальні заклади, громадськість, дітей та їхніх батьків про кон'юнктуру на ринку праці, яких спеціалістів потребує сучасний ринок праці, працівники яких спеціальностей мають найвищу зарплату, яких типових помилок припускаються молоді люди, вибираючи свій професійний шлях. Надання подібної інформації реально впливатиме на досягнення відповідності спеціальностей і професій, за якими навчальні заклади здійснюють підготовку, потребам економіки.

З метою пропаганди серед молоді державної політики у сфері зайнятості, проведення цілеспрямованої професійної орієнтації доцільно обладнати в центрах зайнятості відповідні приміщення комп'ютерами та модемним зв'язком для вільного доступу до мережі Інтернет, веб-порталів і веб-сторінок, на яких розміщується інформація про вакансії. Доцільно також створити комп'ютеризовані робочі місця для самостійної роботи молодих людей, що допоможе їм у професійному самовизначенні, сприятиме об'єктивній самооцінці, зіставленню своїх особистісних професійних якостей і можливостей з вимогами, необхідними для набуття конкретних професій, які потрібні на ринку праці.

Необхідність підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці, активізації їх власного потенціалу в пошуку роботи ставлять перед центрами зайнятості завдання посилення індивідуалізації при визначенні соціальних послуг шукачам роботи і їх надані. При підборі технологічних процедур і операцій для кожного клієнта слід враховувати дві обставини: особистість клієнта (його життєвий і професійний досвід, освіту, психологічні особливості, здібності і нахили, морально-вольові якості) і можливість застосування тих чи інших заходів (наявність відповідних коштів, матеріальних ресурсів, спеціалістів). Відповідно до цих обставин спеціаліст центру допомагає шукачеві роботи визначати план його дій щодо працевлаштування, обирати програми й засоби, застосування яких прискорить працевлаштування. Із набору програм активного сприяння зайнятості, кожна з яких розрахована на певну категорію (прошарок, групу) клієнтів, обирається та, що відповідає потребам особи, дасть змогу подолати перешкоди, які заважають його працевлаштуванню. При цьому першочергового значення набуває той факт, що участь у програмі має підвищити конкурентоспроможність і активність клієнта на ринку праці, нарешті, прискорити його працевлаштування й отримати найбажаніший кінцевий результат.

Різноманітні форми й методи сприяння зайнятості потрібно використовувати таким чином, щоб забезпечити найвищу віддачу на одиницю витрат, найкращий варіант співвідношення вартості програми й тривалості працевлаштування. Індивідуалізація роботи полягає у підборі спектра технологічних процедур і операцій для кожного клієнта з урахуванням його особистості – життєвого й професійного досвіду, освіти, психологічних особливостей, зокрема налаштованості на пошук роботи, здібностей і нахилів, морально-вольових якостей.

Індивідуалізація послуг замість "валового" підходу досягається за допомогою набору програм активного сприяння зайнятості, кожна з яких розрахована на певну категорію (прошарок, групу) клієнтів відповідно до їх потреб, особистостей, перешкод, що заважають працевлаштуванню.

Але процес працевлаштування – це дорога з двостороннім рухом, його ефективність значною мірою визначається зусиллями, наполегливістю самих клієнтів. Проте є певний прошарок безробітних, які з різних причин втратили активність (як кажуть, опустили руки) або завжди були пасивними. Тому важливим завданням центрів зайнятості є їх активізація як у пошуку роботи, так і взагалі в житті.

Таким чином, необхідність задоволення потреби саме даного клієнта, виявлення його особистих і професійно-ділових якостей із подальшим підбором для нього з усього спектра програм і послуг саме тих, які прискорять працевлаштування з найменшими витратами, зумовлює необхідність більш ретельного врахування в повсякденної роботі центрів зайнятості психологічних особливостей безробітних.

Але тут ми потрапляємо в пастку протиріччя, коли, з одного боку, треба враховувати психологічні особливості кожного клієнта, а з другого – масовий характер надання соціальних послуг клієнтам. Отже, однією з головних проблем для менеджерів державної служби зайнятості є забезпечення єдності високої якості послуг в умовах масовості клієнтів і обмеженості фінансових і людських ресурсів центрів зайнятості.

Враховуючи викладене, автор вважає, що доцільним є доопрацювання ЄТОНН, щоб поєднати максимально можливу індивідуалізацію підбору засобів сприяння працевлаштуванню залежно від професійних і особистістних якостей шукача роботи зі станом ринку праці і наявністю матеріальних і людських ресурсів. Автор пропонує на підставі результатів його досліджень і досліджень за його участю розподілити всіх клієнтів на чотири прошарки з метою визначення основного змісту програм та інструментів сприяння їх працевлаштуванню, а для певних прошарків – як мінімум навернення їх до стану пошуку роботи.

Прошарок 1. Повна відповідність шукача роботи вимогам ринку праці.

Ознаки, що характе­ризують клієнта: має професію (спеціальність), що потрібна на ринку праці, активний у пошуку роботи, має вміння (навички), потрібні для цього.

^ Мета програми: забезпечення клієнта інформацією про вакансії та підприємства, де може використовуватися даний вид праці.

Зміст програми: систематичне поповнення, актуалізація і систематизація інформації про вакансії і підприємства.

Інструменти програми: внесення інформації до ЄІАС, на стенди вакансій, друкування в бюлетенях і засобах масової інформації.

Прошарок 2. Часткова відповідність шукача роботи вимогам ринку праці.

Ознаки, що характе­ризують клієнта: активний у пошуку роботи, має потрібні для цього вміння (навички), але професія (спеціальність) не потрібна на ринку праці.

^ Мета програми: допомога в отриманні конкурентоспроможної професії (спеціальності).

Зміст програми: визначен­ня, яка з професій, що має попит на ринку праці, відповідає нахилам і бажанням.

Інструменти програми: профорієнтаційні методики і профнавчання.

Прошарок 3. Часткова невідпові­дність шу­кача ро­боти ви­могам ринку праці.

Ознаки, що характе­ризують клієнта: має професію (спеціальність), що потрібна або має попит на ринку праці, але відсутні активність і вміння (навички) у пошуку роботи.

^ Мета програми: формуван­ня активності, навичок і вмінь у пошуку роботи.

Зміст програми: відвідування більшої кількості роботодавців, частіші зустрічі із спеціалістами центру зайнятості, психологічна підтримка, ознайомлення з позитивним досвідом інших у пошуку роботи, більш детальне інформування про професії, які мають попит на ринку праці, можливості їх опануванння, ретельне знайомство з найбільш доступними методами пошуку роботи, участь в оплачуваних громадських роботах.

Інструменти програми: індивідуальні плани з працевлаштування, семінари з техніки пошуку роботи, виконання домашніх вправ, співбесіди з профінформатором, психологом, звітування перед спеціалістами з працевлаштування, обговорення на засіданні комісії, оплачувані громадські роботи.

Прошарок 4. Повна невідповідність шукача роботи вимогам ринку праці.

Ознаки, що характе­ризують клієнта: не має професії (спеціальності), що потрібна на ринку праці, неактивний у пошуку роботи, не має потрібних для цього вмінь (навичок).

Мета програми центру зайнятості: формуван­ня активності, навичок і вмінь у пошуку роботи; набуття професії (спеціальності), що має попит на ринку праці.

^ Зміст програми: визначен­ня, яка з професій, що має попит на ринку праці, відповідає нахилам і бажанням клієнта.

Інструменти програми: профорієнтаційні методики і профнавчання, індивідуальні плани з працевлаштування, семінари з техніки пошуку роботи, виконання домашніх вправ, співбесіди з профінформатором, психо­логом, звіту­вання перед спеціалістами з працевлаштування, обговорення на засіданні комісії.

Оскільки в разі звернення клієнта до центру зайнятості на нього заповнюється стандартна форма, ЄІАС відповідно до заданого алгоритму з урахуванням професійних особливостей і психологічного стану шукача роботи допомагає віднести його до певної категорії і підібрати найефективніші заходи сприяння працевлаштуванню.

Природно, що останнє слово при віднесенні клієнта до того чи іншого прошарку, а отже при визначенні програми сприяння його працевлаштуванню, має належати не комп’ютеру, а спеціалісту і клієнту. ЄІАС тільки допоможе скоріше з’ясувати перешкоди, що заважають працевлаштуванню, та підібрати підходящі програми, розкрити їх зміст і формальні ознаки (наявність фінансування, строки реалізації, партнери, місце розташування, вимоги до учасників тощо).

Після з’ясування особливостей клієнта, перешкод, що заважають йому працевлаштуватися, інших факторів спеціаліст центру зайнятості з працевлаштування має спільно з шукачем роботи визначити (зазвичай у письмовому вигляді) програму його працевлаштування, обрати засоби, застосування яких дасть найкращий варіант співвідношення вартості програми і тривалості працевлаштування.

При виборі конкретних засобів на перше місце має ставитися питання, наскільки дана програма підвищить конкурентоспроможність, активність клієнта на ринку праці і, нарешті, прискорить його працевлаштування. Кількість учасників кожної програми визначається шляхом сумування клієнтів одного прошарку, які мають однакові особливості, професійно-кваліфікаційні характеристики, що зареєструвалися протягом певного часу (наприклад, місяця).

Необхідність і цінність певної індивідуалізації послуг зумовлена, крім іншого, тим, що вона дає змогу в умовах стандартизації (ЄТОНН і ЄІАС) забезпечити врахування як особливостей місцевого ринку праці, так і особистості клієнта.

^ Використані джерела і література:

1. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. № 1533-III.

2. Закон України "Про зайнятість населення" від 21 листопада 1997 р. № 665 /97-ВР.

3. Конвенція МОП 1988 року 168 про сприяння зайнятості і захист від безробіття // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1965–1999. – Т. II. – Женева. – С. 1373–1384.

4. Маршавін Ю.М. Мотивація до зайнятості в системі регулювання ринку праці // Регіональні перспективи. – 2002. – №3–4. – С. 118 – 120.

5. Маршавін Ю.М. Мотиваційний аспект забезпечення продуктивної зайнятості населення // Бюл. ІПК ДСЗУ. – 2002. – №2. – С. 15–18.

6. P. Thuy, E Hansen, D Price. The public employment service in a changing labour market. – Geneva: ILO, 2001. – 298 р.


О.В. Киричук

(м. Київ)

^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АПЛІКАНТІВ


Результати досліджень стратегій поведінки аплікантів на ринку праці [1], зокрема стратегії цілеспрямованого пошуку роботи, переконливо доводять, що до системи факторів цієї стратегії належать окремі характеристики комунікативної діяльності безробітних, такі як схильність до співробітництва, довірливість, доброта, щедрість.

Як відомо, комунікативна діяльність, поряд із пізнавальною, ціннісно-орієнтаційною та предметно-перетворювальною діяльністю, є підсистемою життєдіяльності людини [2].

Системний аналіз поняття «комунікативна діяльність», на першому рівні сходження від абстрактного до конкретного, дозволяє виділити в ньому три компоненти: комунікативний потенціал (іманентні від народження задатки людини до спілкування із собі подібними); комунікативна компетентність (досвід, набутий людиною в процесі соціальної взаємодії); соціально-комунікативна активність (комунікативно-виконавча майстерність особистості). Розглянемо конкретніше кожну з них.

Комунікативний потенціал. Природа передбачила вельми високий рівень комунікативної „готовності” для людини (А.Б. Добрович, Л.С Виготський), що виявляється в таких складових:, успадковані спонуки (потреба в належності до певної соціальної групи, в любові, в повазі, визнанні); відносно короткочасні емоційні стани, що пов’язані з різкою зміною важливих для людини життєвих обставин, а також переживань нею свого ставлення до себе – інтерес, відраза, радість, презирство, подив, страх, горе-страждання, сором, гнів, вина (афективна складова комунікативного потенціалу);

успадкована іманентна від народження здатність людини до вільного вибору цінностей. Як відомо, Гегель пов’язував вибір цінностей із онтологічними джерелами духовності, що йде з глибинного „Я” – сила, яка утворює і підтримує особистість, її суб’єктність. Цінність – це інтуїтивний пошук істини, ідей, символів, метафоричних образів; творення людського духу, людяність (І. Кузанський) – „людським чином” згорнуте вселенське ціле (аксіологічна складова комунікативного потенціалу);

успадковані передумови психічних процесів, пов’язаних із сприйманням і переробкою інформації: відчуття, сприймання. Так, лінгвіст Ноам Хомський переконаний, що людина з народження володіє ментальною структурою, призначеною навіть для оволодіння мовою [3] (когнітивна складова);

успадковані передумови творчості, що формуються на основі базового конструкта відображення (праксеологічна складова).

Комунікативна компетентністьвміння прогнозувати соціально-психологічну ситуацію спілкування, враховувати її своєрідність, „вживатися” та управляти цією ситуацією. Ця характеристика передбачає наявність у структурі суб’єкта таких соціально-психологічних механізмів, як соціальна перцепція, „Я”- комунікативне – ідеальне, самооцінка власних комунікативних здібностей. Відома російська дослідниця Л.А.Петровська зазначає, що в розвитку комунікативної або соціальної компетентності проявляється як нормативна тенденція (засвоєння соціально заданих норм та взірців), так і особистісно-творча, що передбачає конструювання норм у ході спілкування, виходячи з орієнтації учасників у ситуації, в собі, партнері [4]. Предметний інтерес для нас становлять основні здібності, що вводяться дослідницею до складу комунікативної компетентності: здатність робити соціально-психологічний прогноз ситуації, в якій відбувається спілкування (антиципація); здатність соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації; здатність здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в комунікативній ситуації (організація уваги партнерів у спілкуванні, стимулювання їх комунікативної активності, управління процесом спілкування та ін.).

Дослідження, які проводяться мною протягом останнього часу, дають підстави включити в поняття комунікативної компетентності: здатність до пошуку індивідуального підходу до іншої людини; уміння бути самим собою; уміння не претендувати на свободу людини, якій допомагаєш; уміння відмовитися від власних стереотипів і звичних схем оцінки поведінки інших.

Соціально-комунікативна активність, що інтегрує в собі комунікативний потенціал, комунікативну компетентність і комунікативно-виконавчу майстерність. Остання передбачає здатність людини до самостимуляції, саморегуляції та самокорекції не лише поведінки, а й власних переживань у спілкуванні. Вона несе в собі потенціал впливу на інших, оволодіння технологією цього впливу, що передбачає використання в повному обсязі афективного, аксіологічного, когнітивного та праксеологічного потенціалів особистості, узагальнених в її специфічних здібностях адекватно сприймати та розуміти соціальні об’єкти, прогнозувати динаміку розгортання соціальної ситуації та встановлювати її причини.

Факторний аналіз системи характеристик комунікативного потенціалу, комунікативної компетентності та комунікативно-виконавчої майстерності дає змогу виділити такі 15 елементів соціально-комунікативної активності: R1 – спрямованість особистості на соціальну взаємодію; R2 - стійкість в умовах стресових ситуацій; R3 – терпимість до дискомфорту; R4 – працездатність, психічний тонус; R5 – здатність до пошуку індивідуального підходу до іншої людини; R6 – уміння бути самим собою; R7 – експресивність; R8 – здатність почувати себе незалежним від того, кому допомагаєш; R9 – вразливість (нейротизм); R10 – уміння не претендувати на свободу людини, якій допомагаєш; R11 – уміння відмовитися від власних стереотипів і звичних схем оцінки поведінки інших; R12 – об’єктивність і здатність сприймати людину такою, якою вона є; R13 – відмова від загрозливих і авторитарних методів впливу на іншу людину; R14 – здатність сприймати людину як систему, що розвивається; R15 – самоефективність у сфері соціальної діяльності та спілкування [5].

^ Таблиця 1

Таблиця інтеркореляцій між окремими компонентами соціально-комунікативної активності (СКА)

N=30




R1

R2

R3

R4

R5

R6

R7

R8

R9

R10

R11

R12

R13

R14

R15

R1




-0,16

-0,06

0,28*

0,02

0,22

-0,02

-0,03

0,18

-0,17

0,34*

0,46*

-0,12

0,25

0,73*

R2







0.04

0,58*

-0,09

0,12

-0,03

-0,12

-0,98

0,22

-0,01

-0,01

0,26

0,38*

0,12

R3










0,30*

0,07

0,13

0,76*

0,32*

0,07

0,10

-0,02

0,19

0,04

0,00

0,03

R4













-0,09

0,43*

0,13

0,19

-0,55

0,29*

0,21

0,29*

0,33*

0,35*

0,34*

R5
















-0,08

-0,04

-0,12

0,08

-0,14

0,18

-0,15

-0,11

-0,32

0,16

R6



















0,14

0,36

-0,13

0,44*

0,69*

0,43*

0,36*

0,27

0,18

R7






















0,15

0,06

0,11

0,07

0,33*

-0,04

0,11

0,05

R8

























0,14

0,41*

0,16

0,16

0,24

0,11

0,03

R9




























-0,19

-0,01

0,04

-0,26

-0,37

-0,09

R10































0,30*

0,01

0,52*

0,11

0,00

R11


































0,44*

0,19

0,14

0,34*

R12





































-0,19

0,35*

0,41*

R13








































0,24

-0,12

R14











































0,33*

R15















































Примітка. Зірочкою позначено показники, що мають статистичну значимість на рівні p<0.05


Інтеркореляційний аналіз зв’язків між основними елементами соціально-комунікативної активності дає змогу стверджувати про наявність певної системи. Статистично значимі позитивні (чи негативні) зв’язки встановлено між такими елементами:

• R1 (спрямованість особистості на соціальну взаємодію) та R4, R11, R12, R15;

  • R2 (Стійкість в умовах стресових ситуацій) та R4, R14; негативний – з R9;

  • R3 (терпимість до дискомфорту) та R4, R7, R8;

  • R4 (працездатність, психічний тонус) та R1, R6, R10, R12 , R13, R14, R15;

  • R5 (здатність до пошуку індивідуального підходу до іншої людини) - негативний з R14;

  • R6 (уміння бути самим собою) та R4, R8, R10, R11, R12, R13;

  • R7 (експресивність) та R1, R12;

  • R8 (здатність почувати себе незалежним від того, кому допомагаєш) та R1, R6, R10;

  • R9 (вразливість (нейротизм)) – негативні з R4, R14;

  • R10 (уміння не претендувати на свободу людини, якій допомагаєш) та R4, R6, R8, R11, R13;

  • R11 (уміння відмовитися від власних стереотипів і звичних схем оцінки поведінки інших) та R6, R10, R12, R15;

  • R12 (об’єктивність і здатність сприймати людину такою, якою вона є) та R4, R6, R7, R11, R14, R15;

  • R12 (відмова від загрозливих і авторитарних методів впливу на іншу людину) та R4, R 6;

  • R14 (здатність сприймати людину як систему, що розвивається) та R4, R12, R15; негативні з R5, R9;

  • R15 (самоефективність у сфері соціальної діяльності та спілкування) та R4, R11, R12, R14.

Таким чином, системоутворюючими елементами системи соціально-комунікативної активності виявилися: а) працездатність, психічний тонус (47,5% позитивних зв’язків з іншими елементами); б) уміння бути самим собою (40 %); в) об’єктивність і здатність сприймати людину такою якою вона є, а не такою, якою хочемо її бачити (40,0%). Деструктивними в даній малій соціальній групі безробітних виявилися: вразливість (-0,98, p<0.05); низькими є показники стійкості в умовах стресових ситуацій, працездатності, психічного тонусу, здатності сприймати людину як систему, що розвивається, а також пошуку індивідуального підходу до іншої людини.

Як показують результати дослідження, соціально-комунікативна активність може здійснюватися на потенційному (комунікативний потенціал) низькому, середньому та високому рівнях залежно від рівня саморегуляції – здатності особистості керувати собою в ситуації соціальної взаємодії на основі набутого індивідуального досвіду (комунікативної компетентності). Саморегуляція можлива на певному етапі розвитку самосвідомості та пов’язана із самопізнанням людини в різних його видах – від найпростішого (самосприймання окремих частин свого тіла, звуків, вимови тощо) до здатності пізнання власних психічних процесів (рефлексія), усвідомлення свого комунікативного потенціалу, застосування шкали оцінок до власних комунікативних здатностей, умінь, здібностей (самооцінка), а на цьому ґрунті – усвідомлення свого ставлення до себе (самовизначення) та до комунікативних бар’єрів, що виникають в процесі взаємодії з іншими.

Встановлено три рівні саморегуляції особистості в комунікативній ситуації: імпульсивно-ситуативний; довільно-вольовий; креативно – творчий. Відповідно до цього соціально-комунікативна активність проявляється на трьох рівнях.

На низькому рівні саморегуляції (імпульсивно-ситуативному)соціально-комунікативна активність реалізується за принципом автоматизму. Це - безперешкодне слідування своєму потягу до іншого (симпатії чи антипатії) і народженому іншим бажанню чинити відповідно стосовно нього;

На середньому рівні (довільно-вольовому) саморегуляція відбувається на рівні процесів об’єктивації, через здатність користуватися своїм рефлексивним досвідом долання комунікативних бар’єрів: емоційних (симпатія-антипатія, недовіра), вербальних (фонетичні, стилістичні, семантичні, логічні), ціннісно-орієнтаційних (соціальні, політичні, професійні, релігійні), праксеологічних (психологічні – скритність, сором’язливість, наявність „некомунікабельних рис” та ін.). Конфлікт між „хочу” і „потрібно” вирішується на користь останнього.

На високому рівні (креативно-творчому) саморегуляція здійснюється на рівні креативно-творчого долання комунікативних бар’єрів в напрямі комунікативного „Я” ідеального. Психологічним механізмом тут є творча психічна енергія – любов, радість від спілкування, почуття власної гідності й самоконтроль.

Для прикладу наведемо результати дослідження групи безробітних у порівнянні з групами працівників центрів зайнятості та викладачів Національного аграрного університету (табл. 2).

Таблиця 2.

Статистичні показники відмінності середніх показників соціально-комунікативної активності в різних соціальних групах


Соціальні групи

N

M

Mim

Max

SD

р

Безробітні

30

46,27

35

56

5,93




Працюючі

51

48,33

42

64

5,34

р<0.55

Викладачі

45

50,73

42

65

7,93

р<0.052


Як видно з емпіричних даних, відмінностей середніх показників між працюючими в центрах зайнятості і викладачами національного аграрного університету майже немає – 48,33 і 50,73 пр. р<0.55, – оскільки тут ми маємо справу з високою інтенсивністю комунікативної взаємодії із безробітними в першому випадку і студентами – в другому. На противагу цьому виявлено значні відмінності (50,73 і 46,27) на високому рівні статистичної значущості (р<0.01) соціально-комунікативної активності серед безробітних.

Соціально-комунікативна активність за своєю спрямованістю може бути як конструктивною (контактність у взаємодії з іншими; толерантність; емпатійність; психологічна підтримка, турбота про них, вміння бути самим собою, щирість, правдивість, розуміння власних почуттів і намірів у спілкуванні з людиною, яка потребує психологічної допомоги, і т.п.), так і деструктивною (відособленість від партнерів у спілкуванні, самоізоляція, зазіхання на свободу і незалежність людини, якій надаєш психологічну допомогу; брехливість, лицемірство; небажання відмовитися від власних стереотипів і звичних схем оцінки комунікативної поведінки інших; загрозливі та авторитарні методи впливу на особистість іншої людини – критика, глузування, демонстрація своєї інтелектуальної чи моральної переваги, вищості свого соціального становища тощо). Особливе місце серед факторів деструктивної соціально-комунікативної активності належить вразливості, що на високому рівні статистичної значущості корелює з показниками нейротизму (імпульсивність потягів, нездатність виражати їх в соціально допустимій формі; нестриманість, капризність, ухиляння від реальності і відповідальності, послаблення психічної активності).

Одним із першочергових завдань подальшого емпіричного дослідження є встановлення місця кожного з компонентів – афективного, когнітивного, аксіологічного та праксеологічного – в системі соціально-комунікативної активності аплікантів; психіки як управляючої підсистеми комунікативної діяльності; зовнішніх факторів її стимулювання в безробітних. Перша спроба такого дослідження була зроблена слухачами нашого інституту І.Ю.Волошиною, І.М Витязь, Н.В Губановою, І.М. Власенко, О.В Вірьовкіною, наукові повідомлення яких будуть заслухані в рамках нашої конференції.


Література:

1. Киричук О.В. Стратегії поведінки аплікантів на ринку праці та їх психологічні характеристики // Бюлетень ІПК ДСЗУ, 2005, №2. – С.31 – 35.

2. Каган М.С. Человеческая деятельность. (Опыт системного анализа).– М., Политиздат, 1974. – 328 с.

3. Грейс Крайг. Психология развития. – СПб.: Питер, 2002. – 992 с.

4. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. – М.,1989.

5. Киричук О.В. Моніторинг особистісного зростання. Програма вхідного, проміжного та вихідного тестування підготовки фахівців соціономічних спеціальностей. – К., 2001. – 36 с.


Побірченко Н.А.

(м. Київ)

^ РОЗВИТОК ЖИТТЄВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ У БЕЗРОБІТНИХ В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН


Соціально-психологічні та економічні зрушення, які відбуваються в професійній освіті, зумовили виникнення суттєвих змін в сприйнятті особистістю власної життєвої перспективи. У сучасному способі господарювання, коли отримання бажаної освіти і роботи за фахом пов’язані з непередбачуваними труднощами, розв’язання проблеми розвитку життєвої перспективи у безробітних вимагає якісно інших підходів. Основним з них доцільно вважати вироблений практикою професійної підготовки фахівців профорієнтаційний підхід.

Профорієнтаційний підхід в розвитку життєвої перспективи безпосередньо має передбачити організований етап проходження особистістю професійної соціалізації, інакше говорячи, входження особистості до реалій ринкової економіки і пов’язаних з ними принципів встановлення між особових відносин.

Названий підхід вимагає напрацювання таких програм розвитку, які б інтегрували якомога більшу кількість сторін життя і діяльності особистості безробітного. Профорієнтаційним підходом передбачено визначення провідної мети розвитку життєвих перспектив, формулювання етапів і кінцевого продукту, постановки завдань, які будуть вирішуватися в процесі досягнення мети.

Розв’язання проблеми розвитку життєвих перспектив має включати систему ситуацій, на змісті яких складаються плани життєдіяльності і які сприяють розвитку у безробітних здібностей до підприємницької праці. Мова йдеться про запрограмований поточний аналіз безробітними реальних, наявних у їх повсякденному житті подій, явищ, які б сприяли виробленню власної стратегії поведінки в умовах ринкових відносин.

Розвиток життєвої перспективи у безробітних передбачає не тільки особливу мотивацію праці, але і інформаційне забезпечення системи планування діяльності, організацію контролю і регулювання поведінки особистості на етапі її тимчасової незайнятості.

В нашому дослідженні теоретично визначається і обґрунтовується смисл і логіка нової проблеми – розвиток життєвої перспективи у безробітного, що реалізується на засадах профорієнтаційного підходу.

Мета дослідження спрямована на розкриття психологічних умов стимулювання потреб безробітного займатися саморозвитком, нових професійно-діяльних функцій.

Завдання дослідження полягає у: комплектуванні психодіагностичного матеріалу, яким би користувалися безробітні як саморозвивальним засобом при плануванні самозайнятості; самовизначенні індивідуальних якостей особистості, які ідентичні якостям особистості працелюбної людини; систематизації психологічних ситуацій, що сприяють розкриттю безробітними взаємозв’язку між особистісним потенціалом та вимогами нових видів діяльності.

Дослідження проблеми розвитку життєвої перспективи стало можливим в контексті нових праць вчених педагогів та психологів, які сформулювали теорію діяльності, досліджували психологічні механізми праці, обґрунтовували необхідний зміст структур діяльності підприємця; аналітично визначили психологічну готовність безробітного до трудової та професійної переорієнтації. Ці дослідження здійснено Є.О.Климовим, О.В.Киричуком, О.М. Леонтьєвим, Н.І.Литвиновою, Н.Г. Ничкало, П.С.Перепелицею, Н.А. Побірченко, В.В. Синявським, Ю.М. Швалбом та іншими.

Окремі наукові праці присвячено соціальній адаптації та соціалізації безробітного в нових ринкових умовах (Л.О.Орбан-Лембрик, О.П.Власова, В.М.Москаленко та ін.).

Проблема розвитку життєвої перспективи у безробітного шляхом набуття рефлексивної професійної ідентичності та розробкою самоконцепції реального “Я” рідко виступали об’єктом дослідження у вітчизняній психології. Це сталося тому, що до дослідження шляхів розвитку професійної ідентичності і самоконцепції реального “Я” виробилося обережне ставлення в науці. Ігнорувалася спроба розглядати рефлексивну професійну ідентичність і самоконцепцію реального “Я” в соціально-психологічному контексті.

За останні роки праці вчених України та СНГ О.М.Дубовської, Г.В.Д’яконова, Р.П.Кричевського, В.М.Павленка, Н.В.Петровського, Л.В.Попової та інших зробили крок в дослідженні цих феноменів і їх ролі в розвитку життєвих перспектив особистості. Є спроби визначення багатокомпонентності рефлексивної професійної ідентичності і самоконцепції (К.О.Обульханова-Славська, А.Е.Асмолов, Н.О.Обозов, Т.М.Титаренко та інші).

Теорії зарубіжних вчених А.Бандури, Е.Еріксона, Н.Пезеншкіана, П.Тейяр де Шардена побудовані на використанні понятійних конструкцій ідентифікації і “Я”-концепції, в яких виражено аспекти взаємодії людини з діяльністю, соціальним оточенням і визначають її характер.

З огляду на це, в нашому дослідженні розвиток життєвої перспективи у безробітних шляхом набуття рефлексивної професійної ідентичності і самоконцепції реального “Я” розглядався в діалектичній єдності цих понять, що утворюють психологічну альтернативу даної наукової проблеми.

Здатність безробітного до професійної переорієнтації більшістю авторів визначалася за обсягом професійних та предметних знань; ступенем практичної реалізації набутого досвіду.

Узагальненні результати досліджень цих авторів дали можливість визначити напрями розвитку життєвої перспективи у безробітних. До них віднесено такі:

  • формування образу професій на засадах розроблених в науці професіограм (В.В.Синявський);

  • організоване профконсультування з проблем набуття нових функцій професійної діяльності та якостей особистості;

  • цілеспрямування профорієнтаційної роботи з безробітними на оволодіння кількома спеціальностями.

Психологічні можливості розвитку життєвої перспективи у безробітних вивчалися за допомогою методики “Ціннісні орієнтації” (М. Рокич) та модифікованого варіанту методики “Оцінка впевненості в собі” (В.В.Синявський). Слід зазначити, що зміст психодіагностичного інструментарію був доступний для самостійної роботи безробітних. Методики не займали багато часу і сприяли отриманню достовірних результатів. У процесі дослідження використовувались такі методи: моделювання розвивальних ситуацій та підбір конструктивного змісту психодіагностичних методик, таких як: анкетування, бесіда, експертна і групова оцінка. Ключовими в дослідженні були ситуації самооцінювання та обґрунтування умінь саморозвитку. Зміни в розвитку життєвої перспективи безробітних визначалися динамікою рівнів ставлення безробітних до власності, до себе як суб’єкта діяльності. Таким чином, до критеріїв розвитку життєвої перспективи безробітних було віднесено наступне: ступінь задоволення власною життєдіяльністю; рівні задоволення матеріальних статусом, організацією особистого дозвілля; рівні усвідомлення власної самостійності в реалізації професійної переорієнтації.

У дослідженні проблеми розвитку життєвої перспективи визначились два основні напрями. В першому проаналізовано підходи до удосконалення отриманих знань, умінь та навичок, якими забезпечується здатність безробітного застосувати ці знання в оволодінні змістом нової діяльності. Зокрема, йдеться про знання безробітним вимог і змісту підприємницької діяльності. З цією метою досліджувалася здатність безробітного планувати самозайнятість, його професійно-орієнтований на інформативність стиль поведінки в стосунках з роботодавцями.

Результати теоретичного аналізу проблеми переконали в тому, що у розвитку життєвої перспективи важливим є навчання безробітних виробленню самоконцепції реального “Я” і набуття рефлексивної професійної ідентичності.

Життєва перспектива в рефлексивних професійно-ідентичних вимірах потребує психологічних умов розвитку у безробітних самосприйняття себе як суб’єкта реалізації вже визначених життєвих планів і постановки нових завдань.

Життєва перспектива, що розвивається шляхом вироблення особистістю самоконцепції реального “Я” пов’язана із самоаналізом набутих особистістю цінностей, смисложиттєвих індивідуальних позицій тощо.

Із огляду описаного підкреслимо, що розкриття психологічних умов розвитку життєвої перспективи безробітного пов’язано із вивченням їх приналежності до тих чи інших соціальних спільнот. Члени таких спільнот, як правило, прагнуть ситуаційно реалізувати життєві плани без опори на індивідуальну життєву перспективу.

Безробітний, як член соціальної групи, намагається керуватися в своїх діях правилами, ідеями, цінностями, принципами, що визнані в групі і які безпосередньо впливають на виміри реального “Я”.

У висновках доцільно підкреслити наступне:

Розвиток життєвої перспективи у безробітних потребує детальнішого вивчення ролі психопрофілактичних та професійно - переорієнтаційних навчально - розвивальних заходів, які пов’язані з розв’язуванням актуальних особистісних задач незайнятих.

До таких задач, як уже підкреслювалося, віднесено набуття безробітного професійним ідентичності і розробки самоконцепції реального “Я”.

Розв’язуванню поставлених задач в розвитку життєвої перспективи безробітного сприятиме здатність особистості самостійно аналізувати близькі соціальні ситуації працевлаштування; готовність взяти на себе безпосереднє вирішення конкретних життєвих завдань; саморозвиток ініціативної активності і її спрямування на встановлення міжособової професійної взаємодії з роботодавцями.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14



Разместите кнопку на своём сайте:
Документы




База данных защищена авторским правом ©kiev.convdocs.org 2000-2013
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Похожие:
Документы